НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Цивільний кодекс України
Кодекс України № 435-IV от 16.01.2003
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
Стр. 2
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування
майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або
органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,
що встановлений договором або законом.
3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу
особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті
13 цього Кодексу.
Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом
України, органами державної влади, органами влади
Автономної Республіки Крим або органами місцевого
самоврядування
1. Президент України здійснює захист цивільних прав та
інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України
( 254к/96-ВР ).
2. У випадках, встановлених Конституцією України
( 254к/96-ВР ) та законом, особа має право звернутися за захистом
цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу
влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування.
3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки
Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист
цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що
встановлені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом.
Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних
прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до
суду.
Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом
1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення
виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку,
встановлених законом.
Стаття 19. Самозахист цивільних прав
1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та
права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не
заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що
порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам,
що спричинені цим порушенням.
Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи
встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
Стаття 20. Здійснення права на захист
1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.
2. Нездійснення особою права на захист не є підставою для
припинення цивільного права, що порушене, крім випадків,
встановлених законом.
Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу
державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування
1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт
індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади
Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування,
якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує
цивільні права або інтереси.
2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт
органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим
або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам
цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи
відшкодування майнової шкоди
1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її
цивільного права, має право на їх відшкодування.
2. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або
пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить
зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних
обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором
або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому
розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим
доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі,
право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних
особою, яка порушила право.
4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до
обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший
спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в
натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження
пошкодженої речі тощо).
Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди
1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої
внаслідок порушення її прав.
2. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа
зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї
чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також
ділової репутації фізичної або юридичної особи. ( Пункт 4 частини
другої статті 23 в редакції Закону N 3261-IV ( 3261-15 ) від
22.12.2005 )
3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в
інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається
судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та
душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або
позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка
завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування,
а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги
розумності і справедливості.
4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової
шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром
цього відшкодування.
5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Розділ II
ОСОБИ
Підрозділ 1
ФІЗИЧНА ОСОБА
Глава 4
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ
Стаття 24. Поняття фізичної особи
1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною
особою.
Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи
1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну
правоздатність) мають усі фізичні особи.
2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її
народження.
У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси
зачатої, але ще не народженої дитини.
3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі
цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням
фізичною особою відповідного віку.
4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у
момент її смерті.
Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи
1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні
права та обов'язки.
2. Фізична особа має усі особисті немайнові права,
встановлені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та цим Кодексом.
3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що
встановлені цим Кодексом, іншим законом.
4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не
встановлені Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Кодексом,
іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам
суспільства.
5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних
відносин.
Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи
мати цивільні права та обов'язки
1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не
заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
2. Правовий акт Президента України, органу державної влади,
органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може
обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом
цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження
передбачено Конституцією України ( 254к/96-ВР ).
Стаття 28. Ім'я фізичної особи
1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під
своїм ім'ям.
Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається
із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає
із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа
відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане
ім'я) або діяти без зазначення імені.
3. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.
Стаття 29. Місце проживання фізичної особи
1. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок,
квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому
(гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в
якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно
обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які
встановлюються законом.
3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до
чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів)
або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або
місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я
тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не
встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами,
опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від
десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та
піклування або судом.
4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти
років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з
них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального
закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її
опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує
щодо неї функції опікуна.
6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 30. Цивільна дієздатність фізичної особи
1. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює
значення своїх дій та може керувати ними.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми
діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх
здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе
цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести
відповідальність у разі їх невиконання.
2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється
цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в
порядку, встановлених законом.
Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи,
яка не досягла чотирнадцяти років
1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років
(малолітня особа), має право:
1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.
Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє
побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи
соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку
вартість;
2) здійснювати особисті немайнові права на результати
інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею
шкоду.
Стаття 32. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у
віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу,
фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
(неповнолітня особа) має право:
1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або
іншими доходами;
2) самостійно здійснювати права на результати
інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не
заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку)
та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими
коштами на рахунку).
2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків
(усиновлювачів) або піклувальників.
На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних
засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально
посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і
дозвіл органу опіки та піклування.
3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами,
що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову
установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та
батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
( Частина третя статті 32 в редакції Закону N 3201-IV ( 3201-15 )
від 15.12.2005 )
4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути
одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу
опіки та піклування.
( Частина четверта статті 32 в редакції Закону N 3201-IV
( 3201-15 ) від 15.12.2005 )
5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків
(усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може
| Стр.1 | Стр.2 | Стр.3 | Стр.4 | Стр.5 | Стр.6 | Стр.7 | Стр.8 | Стр.9 | Стр.10 | Стр.11 | Стр.12 | Стр.13 | Стр.14 | Стр.15 | Стр.16 | Стр.17 | Стр.18 | Стр.19 | Стр.20 | Стр.21 | Стр.22 | Стр.23 | Стр.24 | Стр.25 | Стр.26 | Стр.27 | Стр.28 | Стр.29 | Стр.30 | Стр.31 | Стр.32 | Стр.33 | ... Последняя |
<< Назад |
<<< Главная страница
|
