НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Постанова № 8/84 від 24.03.2008Про оскарження постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України "Про затвердження Правил користування електричною енергією" N 28 від 31.07.96 року"
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
П О С Т А Н О В А
24.03.2008 N 8/84
Окружний адміністративний суд міста Києва в особі колегії
суддів: Пилипенко О.Є. (головуючий суддя), суддів Винокуров К.С.,
Ковзель П.О., при секретарі Коваль А.В., за результатами розгляду
у відкритому судовому засіданні адміністративної справи за
позовом: 1) ОСОБА_1, 2) ОСОБА_2 до відповідача: Національної
комісії з питань регулювання електроенергетики України, третя
особа-1: Відкрите акціонерне товариство "ЕК Херсонобленерго",
третя особа-2: Кабінет Міністрів України, про визнання постанови
( z0417-96 ) такою, що не відповідає чинному законодавству (за
участю представників сторін: від позивача-1: не з'явився, від
позивача-2: ОСОБА_3, від відповідача: ОСОБА_1, від третьої
особи-1: Ш.О.Т., від третьої особи-2: О.А.В.), В С Т А Н О В И В:
Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду міста
Києва з адміністративним позовом до Національної комісії з питань
регулювання електроенергетики України про скасування постанови
"Про затвердження Правил користування електричною енергією" N 28
( z0417-96 ) від 31.07.96 року, як таку, що не відповідає правовим
актам вищої юридичної сили.
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що спірна
постанова не відповідає нормам чинного законодавства, порушує
права, свободи та інтереси позивачів.
Відповідач проти позову заперечує, просить суд відмовити у
задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржувана позивачем
постанова відповідає вимогам чинного законодавства та жодним чином
не порушує законних прав, свобод та інтересів позивача.
Третя особа-1 надала письмові пояснення на позов, просить суд
відмовити у задоволенні позовних вимог.
Третя особа-2 проти позову заперечувала, просила суд
відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що одним із основних
завдань відповідача є розроблення та затвердження правил
користування електричною енергією, а тому оскаржувана відповідачем
постанова була прийнята у відповідності до вимог діючого
законодавства.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників
сторін, суд приходить до наступних висновків.
31 липня 1996 року Національною комісією з питань регулювання
електроенергетики України було прийнято постанову "Про
затвердження Правил користування електричною енергією"
( z0417-96 ).
Позивачі в обґрунтування своєї позиції вказують на те, що
прийнята НКРЕ постанова не відповідає вимогам чинного
законодавства, оскільки наявність цієї постанови та регулювання
нею відносин по купівлі-продажу електроенергії не дає можливості
укласти договори на постачання електричної енергії у нежилі
приміщення, які є об'єктами права власності громадян.
Як вбачається із позовної заяви, позивачі купили нежилі
приміщення. Енергоустановки цих приміщень під'єднані до
електричної мережі Відкритого акціонерного товариства "ЕК
Херсонобленерго".
Позивач стверджує, що Відкрите акціонерне товариство
"ЕК Херсонобленерго" відмовляється укласти договір на
електропостачання, оскільки керується положеннями оскаржуваної
постанови.
Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не
підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Правила користування електричною енергією ( z0417-96 )
регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і
купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками
електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку
електричної енергії).
Відповідно до Положення про Національну комісію з питань
регулювання електроенергетики України ( 213/95 ), Національна
комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) є незалежним
позавідомчим постійно діючим державним органом, що у своїй
діяльності керується Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами
України, постановами Верховної Ради України, указами і
розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів
України, а також цим Положенням.
Згідно з п. 3 вказаного вище Положення ( 213/95 ), одним із
основних завдань Комісії є державне регулювання діяльності
суб'єктів природних монополій в електроенергетиці та нафтогазовому
комплексі.
Закон України "Про природні монополії" ( 1682-14 ) визначає
правові, економічні та організаційні засади державного регулювання
діяльності суб'єктів природних монополій в Україні. При цьому
метою Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що
перебувають у стані природних монополій, на основі збалансування
інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів
їх товарів.
Відповідно до ст. 6 зазначеного вище Закону ( 1682-14 ),
постачання електричної енергії, що належить до суміжних ринків, що
регулюються відповідно до цього Закону.
Стаття 12 Закону України "Про природні монополії" ( 1682-14 )
передбачає, що основним завданням Комісії є, зокрема, регулювання
діяльності суб'єктів природних монополій.
Статтею 13 Закону України "Про природні монополії"
( 1682-14 ) передбачено, що Комісії відповідно до покладених на
них завдань, зокрема, розробляють та затверджують спеціальні умови
і правила здійснення підприємницької діяльності суб'єктами
природних монополій та суб'єктами господарювання, що здійснюють
діяльність на суміжних ринках, контролюють їх дотримання, вживають
у встановленому порядку заходів щодо запобігання порушенням цих
умов і правил.
Судом не приймається твердження позивача-2 про те, що норма
ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України ( 436-15 ), виключила
право НКРЕ щодо регулювання відносин по продажу електроенергії та
на видання правил користування електричною енергією, з наступних
підстав.
Частиною 1 ст. 277 Господарського кодексу України ( 436-15 )
передбачено, що абоненти користуються енергією з додержанням
правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються
Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.99 р. N 1357
( 1357-99-п ) затверджені Правила користування електричною
енергією для населення та Типовий договір про користування
електричною енергією.
Згідно з положеннями ст. 12 Закону України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ), одним із основних завдань
Комісії є розроблення та затвердження правил користування
електричною енергією.
Вищезазначене завдання Комісії відображене і в Положенні про
Національну комісію з питань регулювання електроенергетики України
( 213/95 ), відповідно до якого, одним із завдань Комісії є
розроблення і затвердження правил користування електричною
енергією та газом.
Також, відповідно до Указу Президента України від 15.12.99 р.
N 1573 ( 1573/99 ) "Про зміни у структурі центральних органів
виконавчої влади", НКРЕ визначено центральним органом виконавчої
влади із спеціальним статусом, що має розробляти і затверджувати
обов'язкові до виконання нормативні акти з питань, що належать до
її компетенції.
Оскільки, правові, економічні та організаційні засади
діяльності в електроенергетиці та відносини, пов'язані з
виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії,
забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та
захистом прав споживачів регулюються Законом України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) та іншими нормативно-правовими
актами, то норми цих актів виступають як спеціальні по відношенню
до положень Господарського кодексу України ( 436-15 ).
З огляду на вищенаведене, слід зазначити, що за
загальноприйнятим в теорії права принципом, у разі виникнення
неузгодженості між чинними нормативно-правовими актами, діє
принцип, за яким при розбіжності між загальним і спеціальним
нормативно-правовим актами, перевага віддається спеціальному, якщо
він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Крім того, слід зазначити, що Правила користування
електричною енергією затверджено постановою Національної комісії
регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. N 28
( z0417-96 ) (у редакції постанови Національної комісії
регулювання електроенергетики України від 22 серпня 2002 р. N 928)
( z0903-02 ) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України
2 серпня 1996 р. за N 417/1442, тобто до набрання чинності
Господарського кодексу України ( 436-15 ), який було прийнято
11.03.2003 р., тому цей Кодекс не міг регулювати порядок прийняття
спірних Правил.
Судом також не приймається посилання позивача-2 на ту
обставину, що його права та охоронювані законом інтереси порушені
спірними Правилами ( z0417-96 ), оскільки ними керувалася третя
особа у справі, відмовляючи позивачам в укладенні договорів на
постачання електричної енергії, як для не побутових потреб, з
наступних підстав.
Частиною 7 ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників
багатоквартирного будинку" ( 2866-14 ) передбачено, що нежиле
приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але
не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом
цивільно-правових відносин.
Відповідно до Правил користування електричною енергією
( z0417-96 ), дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та
фізичних осіб (крім населення).
Згідно п. 1.2 вищевказаних Правил ( z0417-96 ), населення -
споживачі електричної енергії - фізичні особи, які з метою
задоволення власних побутових або господарських потреб споживають
електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за
ознакою права власності або користування, за винятком
електроустановок, які використовуються для здійснення в
установленому законодавством порядку підприємницької діяльності.
Водночас, у відповідності до положень п. 6.1 Правил
( z0417-96 ), розрахунки споживача за використану електричну
енергію здійснюються відповідно до тарифу визначеному у договорі.
В той же час, відносини між громадянам (не суб'єктами
підприємницької діяльності) та енергопостачальником регулюються
Правилами користування електричною енергією для населення, що
затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.99 р.
N 1357 ( 1357-99-п ).
Так, п. 1.1 та 1.2 Порядку застосування тарифів на
електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам,
затвердженого постановою НКРЕ від 10.03.99 р. N 309 ( z0152-99 )
(у редакції постанови НКРЕ від 10.07.2002 р. N 758) ( z0626-02 ),
передбачено, що відпуск електроенергії населенню проводиться за
тарифом 20,3 коп. за 1 кВт.год.
За вказаним тарифом оплачується електроенергія, яка
споживається населенням для різних потреб у житлових будинках,
квартирах, гуртожитках; для потреб особистих підсобних
господарств, присадибних і садових ділянок, дач; освітлення
гаражів та боксів для особистих автомобілів, човнів.
Таким чином, оплата за електричну енергію, що споживається
громадянами (не суб'єктами підприємницької діяльності), не на
побутові потреби, здійснюється за роздрібним тарифом на
відповідному класі напруги.
Щодо твердження позивачів, що енергія є товаром, який при
певних обставинах ставить загрозу для життя людини, слід зазначити
наступне.
Споживачі використовують електричну енергію не для
безпосереднього споживання, а для перетворення її в інший вид
енергії (тепло, світло) у відповідних електроустановках.
Так, відповідно до п. 1.2 Правил користування електричною
енергією ( z0417-96 ), електроустановка - комплекс
взаємопов'язаних устаткування і споруд, призначених для
виробництва або перетворення, передачі, розподілу чи споживання
електричної енергії.
Таким чином, об'єктом підвищеної небезпеки є не сама
електрична енергія, а безпосередньо електроустановки, Правила
безпечної експлуатації яких затверджені наказом Державного
комітету України по нагляду за охороною праці від 06.10.97 р.
N 257 ( z0011-98 ).
Також, суд вважає, за необхідне вказати, що Закон України
"Про власність" ( 697-12 ), на який посилаються позивачі в
обґрунтування своїх позовних вимог, втратив чинність відповідно до
Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили
чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям
Цивільного кодексу України" від 27.04.2007 р. N 997-V ( 997-16 ).
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень
цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує
певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших
суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих
відносин.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи
іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий
документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить
загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що
ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то
вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи
визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його
вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом
компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою
визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям
відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів
підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за
результатами розгляду справи факту такого порушення не
встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав
для задоволення позову.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України
від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 ( v018p710-04 ) поняття
"охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у
логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як
прагнення до користування конкретним матеріальним та/або
нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом
об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві
простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового
захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення
індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції
( 254к/96-ВР ) і законам України, суспільним інтересам,
справедливості, добросовісності, розумності та іншим
загальноправовим засадам.
Відповідно до ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР )
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) завданням адміністративного судочинства є захист прав,
свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх
посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними
владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому
числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ), у справах щодо оскарження рішень, дій чи
бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди
перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у
межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України; з використанням повноваження з
метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з
урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення
(вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно;
розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом,
запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з
дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими
наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на
досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права
особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто
протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ), кожна сторона повинна довести ті
обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не
були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми
доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог.
Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які
позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були
спростовані доводами відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що
позовні вимоги позивача щодо скасування постанови "Про
затвердження Правил користування електричною енергією" N 28
( z0417-96 ) від 31.07.96 року, не підлягають задоволенню,
оскільки спірна постанова прийнята відповідачем в межах своїх
повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства та з
урахуванням фактичних обставин справи.
На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ), судові витрати по сплаті судового збору
покладаються на позивачів.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 158, 161, 162, 163 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), Окружний
адміністративний суд міста Києва П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2
відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної
сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було
подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції
протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за
правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), шляхом подання
через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з
наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви
про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк,
встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий, суддя О.Є.Пилипенко
Суддя П.О.Ковзель
Суддя К.С.Винокуров
<< Назад |
<<< Главная страница
|
