НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Постанова № 30/334 від 15.01.2008Про визнання права власності
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2008 Справа N 30/334
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.02.2008
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В.Овечкін - головуючого, Є.Чернов, В.Цвігун
за участю представників
- ТОВ "БВК-1" - Безруков Д.С. - (дор. від 04.07.2007)
розглянув касаційну скаргу - ТОВ "БВК-1"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 21.08.2007
у справі N 30/334 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом ТОВ "БВК-1"
до Дніпропетровської міської ради КП "Дніпропетровське
міжміське бюро технічної інвентаризації"
про визнання права власності
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
19.09.2005 (суддя: Н.Євстигнеєва) в позові про визнання права
власності на самовільно збудоване нерухоме майно та зобов'язання
провести реєстрацію права власності відмовлено.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що між сторонами
було укладено договори оренди земельних ділянок, на який позивач
розмістив об'єкти нерухомого майна, строк дії яких закінчився
31.12.2004, у разі припинення договору орендар зобов'язаний
повернути земельну ділянку, відповідач не приймав рішення про
передачу земельної ділянки, що є в оренді позивача, в оренду або
користування іншим особам, а тому позивач не має переважного права
на поновлення договорів оренди, і за таких умов позивач не може
вимагати визнання права власності в порядку ст. 376 ЦК України
( 435-15 ).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 21.08.2007 (судді: П.Павловський, В.Швець, О.Чус) рішення
господарського суду першої інстанції залишено без змін з
аналогічних мотивів та підстав.
Позивач в касаційній скарзі просить апеляційну постанову та
рішення скасувати, оскільки господарськими судами неповного
з'ясовані обставини, що мають значення для справи, справу передати
на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Скаржник вважає, що строк дії договорів оренди є продовженим,
тому він на законних підставах є користувачем земельних ділянок,
на яких розташовані об'єкти нерухомості, і має право на визнання
права власності на ці об'єкти; скаржника не було повідомлено про
час та місце розгляду справи в апеляційній інстанції.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги з
врахуванням уточнених вимог, заслухавши пояснення представника
позивача, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
Ст. 376 ЦК України ( 435-15 ) визначає можливість визнання
права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі
наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї
статті.
З положення, передбаченого частиною третьою ст. 376
ЦК України ( 435-15 ) право власності на самочинно збудоване
нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка
здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була
їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у
встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на
самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в
тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає
в установленому порядку земельну ділянку розташовану під
збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке
передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.
За змістом частини п'ятої цієї ж статті ( 435-15 ) на вимогу
власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним
право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній,
якщо це не порушує права інших осіб.
Господарській суди попередніх інстанцій дійшли правильного
висновку, що необхідними умовами узаконення самочинно побудованих
об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку
забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку
власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті
самочинної забудови прав інших осіб.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач
використовував земельні ділянки під об'єктами щодо яких він
просить визнати право власності на умовах оренди згідно з
укладеними договорами.
Строк дії договорів визначено до 31.12.2004. По закінченню
терміну дії договору сторони передбачили право орендаря (позивача)
на його поновлення на новий термін з урахуванням умов, визначених
чинним законодавством.
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 )
передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено
договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки
відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне
право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди
землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою
сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною
ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за
відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного
місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на
той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені
договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Разом з тим, відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону
України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР )
питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання
земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної
ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори
про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що
виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або
посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому
порядку.
Отже, законодавством передбачено, що способом волевиявлення
ради, яка здійснює право власності від імені відповідної
територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є
прийняття рішення сесії.
Судами встановлено, що Дніпропетровською міською радою не
приймалося рішення про подальшу передачу земельних ділянок в
оренду позивачу. Тому суд дійшов правомірного висновку про
відсутність підстав вважати договір оренди поновленим.
Таким чином, судом встановлено, що земельні ділянки, на яких
позивач розмістив об'єкти майна щодо яких просить визнати своє
право власності, не передавались позивачу у власність,
користування чи під забудову так само, як і не передавалась під
вже збудоване нерухоме майно, тому підстави для визнання права
власності на об'єкти нерухомого майна за позивачем відсутні.
Доводи скаржника про неповідомлення його про час та місце
розгляду справи судом відхиляються, оскільки касаційна інстанція
враховує, що відповідно до ст. 93 ЦК України ( 435-15 )
місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної
реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
Згідно довідки Дніпропетровського обласного управління
статистики N 12176 місцезнаходження позивача: м. Дніпропетровськ,
вул. Курчатова, 1, поштовий індекс 320038. Господарським судом
вжито заходів щодо повідомлення позивача про час та місце розгляду
спору шляхом надіслання процесуальних документів на вказану
адресу.
Зважаючи на викладене касаційна інстанція дійшла висновку про
відсутність порушень господарськими судами норм матеріального
права, необґрунтованість доводів скаржника щодо неповного
з'ясування обставин справи, а тому підстав для скасування судових
рішень у цій справі не має.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд
України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 21.08.2007 та рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 19.09.2005 у справі N 30/334 господарського суду
Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
В.Цвігун
<< Назад |
<<< Главная страница
|
