НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Постанова № 1001 від 21.07.2006Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
Стр. 3
Процеси підтоплення спостерігаються на 17 відсотках території
України, а на 11-25 відсотках зрошуваних земель - вторинного
засолення.
Потребує невідкладного вдосконалення система поводження з
відходами виробництва та споживання. Найбільше скидалося
забруднених зворотних вод в Автономній Республіці Крим (частка їх
у загальному водовідведенні становила 43 відсотки), в областях
Миколаївській (75 відсотків), Кіровоградській (73), Донецькій
(54), Київській (51), у мм. Києві (57) та Севастополі
(44 відсотки).
Протягом останніх років спостерігається збільшення витрат
свіжої води на одиницю виробленої продукції, що значно перевищує
такий показник у розвинутих країнах Європи, зокрема у Франції - в
2,5, ФРН - 4,3, Великобританії та Швеції - у 4,2 раза. Найгірший
екологічний стан у басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річок
Приазов'я, на окремих притоках Дністра і Західного Бугу, де вода
класифікується як "дуже брудна".
Тривале екстенсивне використання чорноземів зумовило
прискорення деградації земельних угідь. Інтенсивною ерозією
охоплено 18 відсотків території України - переважно в
Хмельницькій, Вінницькій, Чернівецькій, Одеській, Київській,
Черкаській і Кіровоградській областях, Автономній Республіці Крим.
3. Економічний потенціал
Промисловість. Україна є промислово-аграрною державою, про що
свідчить частка промислового виробництва в обсязі ВВП -
28,3 відсотка. За структурою економіки у 2004 році 15 регіонів
країни належали до промислово-аграрних, основна частка валової
доданої вартості в яких припадає на промисловість і варіює у межах
від 50,9 відсотка (Донецька область) до 14,5 відсотка (Одеська
область).
Найбільш розвинутими промисловими регіонами є
Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська і
Харківська області та м. Київ, на які припадає понад 70 відсотків
загальнодержавного обсягу реалізованої промислової продукції, тоді
як питома вага кожної з таких областей, як Волинська,
Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Закарпатська,
Кіровоградська, та м. Севастополя не досягає навіть одного
відсотка.
З початку 90-х років спостерігалися високі темпи зменшення
обсягів промислового виробництва, пік якого припав на 1998 рік,
коли виробництво промислової продукції становило лише 49 відсотків
обсягу 1990 року. Позитивні тенденції до стабілізації обсягів
промислового виробництва намітилися у 1999 році. Випуск продукції
дещо стабілізувався за рахунок експортно-орієнтованих та базових
галузей.
У 2005 році тенденції щодо активізації функціонування
виробничого сектору економіки, започатковані протягом п'яти
останніх років, зберігалися. Так, зростання промислового
виробництва мало місце майже у 22 регіонах країни (зменшення
спостерігалося у Донецькій, Львівській, Одеській, Полтавській та
Херсонській областях), у 21 регіоні темпи зростання випереджали
середні по Україні (3,1 відсотка). У розрізі регіонів темпи
зростання промислового виробництва варіюють у межах від
1,6 відсотка у Луганській області до 21,9 відсотка у Волинській
області.
Структура промисловості у регіонах за останні роки не зазнала
істотних змін. У більшості з них вирішальне значення мають, як і
раніше, одна - дві галузі: у 15 регіонах - харчова промисловість
та переробка сільськогосподарських продуктів, у Дніпропетровській
та Донецькій областях - металургія та обробка металу,
Запорізькій - металургія та обробка металу, машинобудування,
Луганській - нафтопереробка, металургія та обробка металу,
Полтавській - виробництво продуктів нафтопереробки, Рівненській та
Хмельницькій - виробництво та розподілення електроенергії, у
Сумській області - машинобудування та видобування енергетичних
матеріалів.
Динаміка промислового виробництва у порівнянних
цінах, % (1990=100)
( 1001а-2006-п )
Основним пріоритетом у розвитку промисловості є підвищення
конкурентоспроможності продукції, посилення інноваційної
спрямованості шляхом впровадження систем управління якістю.
Системи управління якістю (стандарт ISO серії 9000) та системи
екологічного управління (стандарт ISO серії 14000) є найкращим
загальновизнаним у світі запобіжним механізмом, який забезпечує
якість продукції на всіх етапах її виробничого (життєвого) циклу і
сприяє підвищенню результативності роботи підприємств.
На 1 жовтня 2005 р. до Реєстру системи УкрСЕПРО внесено лише
921 сертифікат на системи управління якістю (ДСТУ ISO 9001 - 2001)
та 21 - на системи екологічного управління (ДСТУ ISO 14001 - 97).
У цілому за поточний рік прогнозується приріст на рівні не вище
ніж 25 відсотків, що дуже мало порівняно з розвинутими
європейськими країнами та країнами - членами Європейського Союзу
(Чеська Республіка, Угорщина, Польща, Словаччина, Словенія).
Динаміка кількості сертифікованих систем
екологічного управління в окремих країнах
за 2002-2004 роки
(у тому числі країнах - членах Європейського Союзу)
( 1001а-2006-п )
На сьогодні найбільшу кількість систем управління якістю
впроваджено на підприємствах м. Києва (160), а також у
Дніпропетровській (117), Харківській (104) та Донецькій (70)
областях, а найменшу - у Закарпатській (1), Черкаській (6),
Рівненській (7) і Херсонській (8) областях.
Питання створення на вітчизняних підприємствах і в установах
систем управління набуває особливої гостроти у зв'язку з
необхідністю захисту національних економічних інтересів в умовах
підготовки вступу України до СОТ та європейської інтеграції.
Впровадження і сертифікація систем управління якістю
відповідно до вимог національних міжнародних стандартів дасть
змогу насамперед підвищити конкурентоспроможність продукції
вітчизняних виробників.
Сільське господарство. Україна має сприятливі природні умови
для розвитку сільськогосподарського виробництва. Це давній і
традиційний вид занять українського населення.
Загалом Україна є провідною аграрною державою Європи із
значними можливостями для подальшого розвитку сільського
господарства та перетворення його у високоефективний,
експортоспроможний сектор економіки. На нашу країну припадає майже
третина запасів чорнозему та 27 відсотків орних земель у Європі
(на одну особу в Україні припадає 0,68 гектара орної землі, тоді
як у Європі цей показник становить у цілому 0,25 гектара, зокрема
у Польщі - 0,3 і Франції - 0,31 гектара).
Значною проблемою в Україні є висока розораність ґрунтів.
Відсутність фінансування спричиняє низький рівень відновлення
продуктивності земельних угідь, їх родючості.
Сільське господарство є домінуючою галуззю виробництва в
одинадцяти регіонах країни. У 2004 році його частка у валовій
доданій вартості варіювала у межах від 19,9 відсотка (Закарпатська
область) до 29,8 відсотка (Кіровоградська та Вінницька області).
За роки незалежності в агропромисловому комплексі в усіх
регіонах відбувся значний спад, що зумовлено переважно
невирішеністю питань власності на землю, значною зношеністю
виробничих фондів та складними економічними умовами. Пік такого
спаду припав на 1999 рік, коли виробництво сільськогосподарської
продукції становило лише 48,6 відсотка від рівня 1990 року.
Протягом останніх років у більшості регіонів виробництво
валової продукції сільського господарства зростало (у 2000 році -
у 22 регіонах, 2001 - 21, 2002 - 16, 2004 - 24, у 2005 році - у
14 регіонах). Це дало можливість забезпечити його приріст у цілому
по країні у 2000 році на 9,8 відсотка, 2001 - 10,2, 2002 - 1,2,
2004 - 19,9 відсотка і лише у 2005 році виробництво
сільськогосподарської продукції залишилось на рівні 2004 року.
Винятком став 2003 рік, коли несприятливі погодні умови
зумовили зменшення виробництва сільськогосподарської продукції у
23 регіонах (від 27,2 відсотка у Миколаївській до 0,4 відсотка у
Житомирській областях). Приріст виробництва сільськогосподарської
продукції забезпечено лише в Закарпатській (3,4) та Чернігівській
(1,7 відсотка) областях.
Основними галузями агропромислового комплексу є рослинництво
та тваринництво. У 2005 році зростання обсягів виробництва
сільськогосподарської продукції спостерігалося лише у галузі
тваринництва, де приріст по Україні становив 4,4 відсотка, що мало
місце у 19 регіонах (варіював від 0,7 у Чернігівській області до
13,4 відсотка у Вінницькій). Складною є ситуація у галузі
рослинництва, де зменшення обсягів виробництва продукції порівняно
з 2004 роком становило 2,5 відсотка, що мало місце у 16 регіонах
країни. Найвищі темпи спаду спостерігалися в Одеській (на
16,2 відсотка), Миколаївській (15,7) та Чернігівській (на
15,4 відсотка) областях.
Динаміка виробництва сільськогосподарської
продукції у 2005 році
( 1001а-2006-п )
Для сільського господарства характерні значні регіональні
диспропорції, які протягом останніх років набули тенденції до
пом'якшення. Так, якщо у 1998 році регіональне співвідношення між
максимальним та мінімальним значеннями обсягу виробництва валової
продукції сільського господарства у розрахунку на одну особу
становило 4,1 раза (максимальне значення: Вінницька область -
1914 гривень, мінімальне значення: Донецька область -
468 гривень), то у 2004 році - понизилося до 3,5 раза (максимальне
значення: Кіровоградська область - 2548 гривень, мінімальне
значення: Луганська область - 721 гривня).
Розвиток малого підприємництва. Мале підприємництво поступово
стає одним з важливих факторів розвитку економіки та забезпечення
зайнятості населення. У 2004 році порівняно з попереднім роком
кількість малих підприємств збільшилася на 3,9 відсотка, з
2000 року - на 30, а з 1995 року - у 3 рази.
Територіальний розподіл кількості малих підприємств у
розрахунку на 10 тис. осіб населення має значну амплітуду
коливання - від 38 у Тернопільській області до 180 одиниць у
м. Києві.
Майже 40 відсотків загальної кількості малих підприємств
зосереджено у східних регіонах (Донецька, Дніпропетровська та
Харківська області) та м. Києві, на яких зайнято 35,1 відсотка
працівників всіх малих підприємств України.
Вагоме місце займають малі підприємства в економіці західних
регіонів (Чернівецька та Тернопільська області), Автономної
Республіки Крим, зокрема м. Севастополя, деяких північних та
центральних регіонів (Вінницька, Кіровоградська, Сумська,
Черкаська та Чернігівська області), де частка у загальних обсягах
реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) варіює у
межах 10-14,3 відсотка при середній величині цього показника по
Україні 5,3 відсотка.
Разом з тим порівняно із загальноприйнятими показниками у
світі рівень розвитку малого бізнесу в Україні ще явно
недостатній. Так, на 1 тис. осіб в середньому припадає шість малих
підприємств, тоді як у країнах - членах Європейського Союзу - не
менш як 30. За цим показником Україну можна порівняти з Росією, а
проти Білорусі він майже у 2 рази вищий.
Питома вага малих підприємств в Україні у загальній кількості
підприємств майже досягає показника країн - членів Європейського
Союзу - відповідно 85,6 та 90 відсотків. Однак питома вага
зайнятих на малих підприємствах працівників дорівнює
20,7 відсотка, тоді як у зазначених країнах цей показник в
середньому становить 65 відсотків.
Серед багатьох факторів, що негативно впливають на
конкурентоспроможність підприємств, особливо вирізняються три -
інвестиційний клімат, далекий від рівня, необхідного для швидкої
модернізації економіки; виробнича інфраструктура здебільшого
нерозвинута; провідні галузі, зокрема фінансова та
інформаційно-комунікаційна, поки що не відіграють визначену їм
роль в інноваційній діяльності та сприянні залученню інвестицій.
Суттєвого спрощення потребують регулятивні процедури, які
застосовуються до малого і середнього бізнесу.
Інвестиційний розвиток. Протягом останніх семи років в
Україні активізувалась інвестиційна діяльність, зросли обсяги як
інвестицій в основний капітал, так і прямих іноземних інвестицій.
У 2005 році обсяг інвестицій в основний капітал зріс у 16 регіонах
(на 0,5 відсотка у Запорізькій області, 22,7 відсотка - у
Луганській), прямих іноземних інвестицій - у 24 регіонах (на
5,1 відсотка у Тернопільській, у 2 рази - у Дніпропетровській), що
дало змогу досягнути приросту відповідних інвестицій в цілому по
країні відповідно на 1,9 та 81 відсоток.
Прямі іноземні інвестиції в регіони України
на одного жителя на початок 2005 року,
доларів США
( 1001а-2006-п )
Прямі іноземні інвестиції в регіони України
на одного жителя на початок 2006 року,
доларів США
( 1001а-2006-п )
Регіони значно відрізняються можливостями в залученні
інвестицій. Так, іноземні інвестори надають перевагу регіонам
урбанізованим, з розвинутою інфраструктурою, з наявністю
кваліфікованих трудових ресурсів. У 2005 році основна частина
прямих іноземних інвестицій припадала на м. Київ (22,1 відсотка)
та Дніпропетровську область (10,5 відсотка), у той час як питома
вага кожного другого регіону (Вінницька, Волинська, Житомирська,
Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська,
Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька і
Чернігівська області, м. Севастополь) не перевищує 1 відсотка
загального обсягу по країні.
Починаючи з 2001 року намітилася тенденція до зниження
диференціації регіонів за прямими іноземними інвестиціями у
розрахунку на одну особу. Так, у 2005 році різниця між
максимальними (м. Київ - 1371,6 долара США) та мінімальними
(Чернівецька область - 33,1 долара США) їх обсягами знизилась до
41,4 раза проти 51,5 раза в 2000 році. Без урахування м. Києва ця
різниця значно менша і становить 9,6 раза.
Освіта. За останні десять років спостерігається тенденція до
зменшення кількості з 21,4 тис. до 15,1 тис. дошкільних навчальних
закладів як у міській, так і у сільській місцевості, так само, як
і кількості дітей в них.
Спостерігається дисбаланс в охопленні дошкільною освітою
дітей, які проживають у містах і селах. Так, у Львівській та
Рівненській областях дошкільні заклади відвідують відповідно лише
9 та 10 відсотків дітей, що проживають у сільській місцевості.
Найбільшим структурним елементом системи освіти як за
кількістю закладів, так і за чисельністю учнів є середня освіта. У
2005/06 навчальному році нараховувалося 21,5 тис. загальноосвітніх
навчальних закладів, де навчалося 5,4 млн. учнів. Найбільше
загальноосвітніх навчальних закладів у Львівській, Донецькій,
Дніпропетровській, Хмельницькій та Вінницькій областях, найменше -
у Чернівецькій, Херсонській та Кіровоградській областях.
У світі рівень розвитку суспільства характеризується рівнем
розвитку інформатизації. На даний час забезпеченість
загальноосвітніх навчальних закладів I-III ступеня
навчально-комп'ютерними комплексами нового покоління становить
56 відсотків (міських - до 64 відсотків, сільських - до
45 відсотків). У м. Києві, Закарпатській та Рівненській областях
майже всі навчальні заклади обладнані сучасними
навчально-комп'ютерними комплексами.
В Україні на початок 2005 року припадав один комп'ютер на
34 учні. В інших країнах кількість комп'ютерів на 100 учнів
шкільного віку становить: Угорщина - шість; Латвія і Словенія -
п'ять, а у Франції - один комп'ютер на три учні. Отже, необхідно
орієнтуватися на показники країн Європейського Союзу.
До Інтернет у 2005 році підключено лише 17 відсотків
загальноосвітніх навчальних закладів I-III ступеня. Понад
1 млн. учнів (близько 20 відсотків) навчаються у школах, де немає
жодного сучасного комп'ютера. Найскладніша ситуація у Запорізькій,
Кіровоградській, Житомирській (64 відсотки), Херсонській (53),
Миколаївській (54 відсотки) областях, що негативно впливає на
забезпечення рівного доступу до високоякісної освіти, обмежує
впровадження в освітній процес електронних засобів навчального
призначення, створення єдиної освітньої інформаційної мережі.
У 2005 році в Україні функціонувало 1023 професійно-технічних
навчальних заклади, в тому числі 188 вищих професійних училищ та
центрів професійно-технічної освіти, 460 професійних ліцеїв.
Найбільше професійно-технічних навчальних закладів зосереджено в
областях Дніпропетровській (65), Донецькій (113), Луганській (74),
Львівській (55) та Харківській (53), найменше - у Волинській (19),
Закарпатській (20), Івано-Франківській (20) та Чернівецькій (14).
На початок 2005/06 навчального року у розрахунку на
10 тис. населення у вищих навчальних закладах I-II рівня
акредитації навчалося 108, III-IV рівня акредитації -
470 студентів.
В Україні функціонує 951 вищий навчальний заклад I-IV рівня
акредитації, де навчається 2,71 млн. студентів, у тому числі у
закладах I-II рівня акредитації - 0,51 млн., III-IV рівня
акредитації - 2,2 мільйона.
Найбільше зосереджено вищих навчальних закладів I-IV рівня
акредитації державної та комунальної форми власності в м. Києві
(116), Харківській (75), Донецькій (90), Дніпропетровській (57),
Львівській (61), Луганській (42) та Одеській (45) областях;
найменше - у Волинській (18), Рівненській, Миколаївській, Сумській
(по 17 закладів).
Залишається гострою ситуація з кадровим забезпеченням
навчальних закладів. Намітилася тенденція старіння
| Стр.1 | Стр.2 | Стр.3 | Стр.4 | Стр.5 | Стр.6 | Стр.7 | Стр.8 | Стр.9 | Стр.10 | Стр.11 |
<< Назад |
<<< Главная страница
|
