НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Постанова № 188/98-ВР від 05.03.1998Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
Стр. 5
РАВ до остаточного захоронення;
розроблення наукових засад для вибору варіантів остаточного
захоронення РАВ.
Забезпечення екологічної безпеки під час поводження з РАВ має
складатися з:
планування (наукове обгрунтування екологічної безпеки
поводження з РАВ, прийняття законодавчих актів та нормативів,
розроблення національних програм);
забезпечення екологічної безпеки на всіх стадіях поводження з
РАВ до захоронення (збирання, сортування і переробка РАВ,
кондиціювання і контейнеризація, проміжне зберігання,
транспортування), оцінка шкідливого впливу об'єктів з РАВ на
довкілля та запобігання йому;
розроблення науково обгрунтованих підходів до екологічної
безпеки приповерхневого і глибокого геологічного захоронення
(вибір ділянок та одержання вихідних даних; прогноз міграції
радіонуклідів у геосфері та біосфері, оцінка впливу на довкілля,
створення систем моніторингу);
безпечне видобування і збагачення уранових руд (вибір
ділянок, консервація відвалів та хвостосховищ, оцінка впливу на
навколишнє природне середовище, створення систем моніторингу);
зняття з експлуатації ядерних об'єктів та відновлення
навколишнього природного середовища (енергетичні та дослідницькі
реактори, підприємства ядерного паливного циклу тощо, оцінка
впливу на довкілля, його відновлення).
Пріоритетні завдання радіаційної безпеки
Пріоритетними завданнями радіаційної безпеки є:
а) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту
населення України.
Заходи щодо забезпечення радіаційного захисту населення
України повинні передбачати:
встановлення дозових рівнів втручання, спрямованих на
запобігання виникненню детермінованих ефектів шляхом обмеження
опромінення до рівнів, значно нижчих від порога виникнення цих
ефектів (нормування річної дози), та вжиття необхідних заходів до
зниження імовірності виникнення віддалених стохастичних медичних
наслідків з урахуванням економічних та соціальних факторів;
проведення оперативної оцінки радіаційного стану території
України, зокрема мінімізації сукупного впливу іонізуючого
випромінювання та екологічних, соціально-психологічних і
економічних наслідків реалізації заходів щодо переселення,
обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва,
зміни традиційного способу життя тощо на здоров'я населення;
оптимізацію комплексу заходів щодо радіологічного захисту
населення;
забезпечення соціальної захищеності населення, яке проживає
на територіях радіаційного забруднення та пов'язаних з ним
шкідливих чинників;
б) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту
населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.
Вплив наслідків Чорнобильської катастрофи на здоров'я
населення і нині є однією з нагальних проблем в Україні у зв'язку
із суттєвими змінами соціально-психологічного стану людей, які
проживають на забруднених територіях або були переселені із зон
радіоактивного забруднення, та погіршенням їх здоров'я, особливо
дітей.
Результати наукових досліджень усього комплексу проблем, які
виникли у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, набутий за
останні роки досвід ліквідації її наслідків, зміна пріоритетних
напрямів розв'язання цієї проблеми, а також необхідність
удосконалення законодавства в частині захисту прав громадян
України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та
наступних поколінь вимагають розробки нової Концепції захисту
населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.
Метою Концепції є визначення основних науково обгрунтованих
принципів та шляхів практичної реалізації дій, спрямованих на:
мінімізацію дозових навантажень та радіаційних уражень;
екологічний, медичний та соціальний захист, реабілітацію
населення України, яке постраждало внаслідок Чорнобильської
катастрофи;
розвиток промисловості, сільського та лісового господарства,
поліпшення соціальної інфраструктури на територіях з підвищеними
рівнями радіоактивного забруднення та у місцях компактного
проживання відселених громадян;
удосконалення законів та інших нормативних актів, прийнятих у
зв'язку з Чорнобильською катастрофою;
в) зменшення радіаційного навантаження на населення України
від природних джерел іонізуючого випромінювання.
В постчорнобильських умовах вкрай необхідним є визначення
сумарної дози радіаційного навантаження на населення України. З
роками зменшується частка додаткового радіаційного навантаження,
пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, і збільшується відносна
частка впливу природних радіоактивних факторів, насамперед радону.
Особливо критичними є регіони України, які мають в
радіаційному забрудненні високу техногенну компоненту (тобто
високий рівень радіаційного забруднення, зумовленого діяльністю
підприємств) у поєднанні з природною радоновою компонентою.
Програма зменшення сумарної дози впливу на населення різних
регіонів і України в цілому передбачає виконання таких робіт:
районування території України згідно з розташуванням джерел
радону;
визначення вмісту радону в повітрі підземних виробок з метою
зменшення радіаційного навантаження на робітників, зайнятих на
гірничодобувних роботах;
зменшення радіаційного навантаження на населення за рахунок
використання в будівництві матеріалів, які мають обмежену
кількість природних радіонуклідів, коригування архітектурних
рішень та принципів розташування будівель відносно місць з
підвищеним природним радіаційним фоном та інше;
г) створення системи радіаційного моніторингу.
Радіаційний стан в Україні формується під впливом підприємств
ядерно-паливного циклу (уранодобувна і уранопереробна
промисловість та АЕС), об'єкта "Укриття", об'єктів, призначених
для поводження з радіоактивними відходами, підприємств нафто-,
газо- та вугільнодобувної промисловості, а також наслідків аварії
на Чорнобильській АЕС.
З точки зору радіаційної безпеки районами посиленого контролю
мають стати регіони розташування атомних електростанцій та інших
радіаційно небезпечних об'єктів.
Для збору і обробки інформації щодо радіаційної обстановки на
території України здійснюється поетапне створення системи
радіаційного моніторингу раннього оповіщення. Її створення дасть
можливість запровадити автоматичний контроль за радіаційними
аварійними ситуаціями та оперативним надходженням інформації щодо
радіаційного стану, необхідної для раннього оповіщення про
радіаційну аварію з метою розробки та ефективного вжиття заходів
щодо захисту населення та довкілля.
19. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
В умовах, що склалися нині в Україні, стратегія системи
сільськогосподарського природокористування має передбачати:
формування високопродуктивних і екологічно стійких
агроландшафтів;
гармонійне поєднання механізму дії економічних законів і
законів природи в межах території з урахуванням лімітуючих
чинників навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічні
ресурси та ландшафти;
впровадження вимог щодо екологічної безпеки в системі
сільськогосподарського природокористування;
забезпечення розширеного відтворення родючості грунтів шляхом
формування та реалізації системи грунтозахисних природоохоронних
заходів;
забезпечення екологічно обгрунтованого поводження з
пестицидами та агрохімікатами;
формування механізму економічної, адміністративної та
кримінальної відповідальності сільськогосподарських
природокористувачів за порушення екологічних вимог;
розроблення природоохоронних заходів на основі вимог
міжнародного законодавства та підвищення його ролі в практиці
сільськогосподарського природокористування;
створення системи економічних стимулів виробництва екологічно
чистої сільськогосподарської продукції на основі технологій
біологічного землеробства;
підтримання сприятливого в екологічному відношенні довкілля,
інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного розвитку
сільського населення;
виведення з користування малопродуктивних
сільськогосподарських угідь, насамперед у регіонах з високою
розораністю земель.
З метою досягнення цих цілей необхідно:
здійснити комплексну еколого-економічну оцінку (районування)
території України з виділенням в її складі природоохоронних
комплексів, у тому числі територій та об'єктів
природно-заповідного фонду, земель для високоінтенсивного ведення
сільськогосподарського виробництва та промислового будівництва, а
також забруднених районів для здійснення цільових природоохоронних
заходів;
забезпечити виконання Національної програми охорони земель на
період до 2010 року;
підготувати і впровадити галузеві схеми збереження та
відтворення земельних, водних, біологічних, зокрема рибних та
лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів;
здійснити землевпорядкування територій з урахуванням
екологічної ситуації, що склалася, вилучення з обробітку
радіоактивно і промислово забруднених, дуже еродованих, вторинно
заболочених, засолених і підтоплених, екологічно вразливих земель;
створити цілісну систему полезахисних і водозахисних
лісонасаджень, заліснити яри, балки, крутосхили, піски та інші
непридатні землі, забезпечити оптимальну протиерозійну лісистість
території;
створити водозахисні зони вздовж берегів річок, водосховищ,
озер і ставків, очистити їх від мулу, сформувати високоефективні
гідрологічні системи;
забезпечити активний перехід на біологічні методи ведення
сільського господарства та виробництво екологічно чистої
продукції;
удосконалити розміщення сільськогосподарського виробництва з
метою найбільш раціонального використання місцевих природних умов
і ресурсів.
20. ТРАНСПОРТ
1) Автомобільний транспорт
Для поліпшення якості атмосферного повітря, запобігання і
зменшення впливу на атмосферу забруднюючих речовин треба здійснити
заходи щодо зниження до 2005-2010 років порівняно з 1995 роком
валового обсягу викидів від автотранспорту більше ніж на 40
відсотків, запобігти викидам свинцю, насамперед в курортних зонах
і столиці України - місті Києві.
З цією метою плануються такі основні заходи:
вдосконалення положень у системі законодавства, що стимулюють
впровадження природоохоронних заходів;
оснащення нових автомобілів ефективними системами і
пристроями зниження викидів (каталітична нейтралізація, автомати
пуску і прогрівання, системи уловлювання пари пального);
збільшення парку автомобілів і автобусів, які працюють на
газоподібному паливі;
припинення до 2005-2010 років випуску і використання
етилового бензину;
виробництво пального та мастил, які зменшують негативний
вплив двигунів внутрішнього згоряння на навколишнє природне
середовище;
розробка та впровадження нових типів двигунів внутрішнього
згоряння з підвищеними економічними характеристиками;
створення діагностичних комплексів для визначення технічного
стану двигунів, вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах
автомобілів;
розробка нових видів екологічно чистого автотранспорту з
використанням альтернативних джерел енергії;
розроблення нормативів для будівництва та експлуатації доріг,
спрямованих на зниження шкідливих викидів автотранспорту;
розширення мережі автомобільних доріг з поліпшеним покриттям.
Для розв'язання екологічних проблем на автотранспорті
необхідно:
забезпечити пріоритетність розвитку у великих містах України
пасажирського транспорту загального користування на електротязі з
послідовним скороченням автобусного сполучення;
забезпечити жорсткіші екологічні нормативи щодо конструкції
нових моделей автомобілів та двигунів;
розробити та впровадити систему сертифікації автомобілів та
двигунів на екологічну безпеку і контролю за їх відповідністю
сертифікатам;
створити систему сертифікації шляхових засобів та оснастити
її необхідним випробувальним устаткуванням та приладами;
розробити комплекс типових прогресивних технологій та
проектних рішень щодо будівництва та реконструкції в
автопідприємствах споруд очищення використаної води;
розробити комплекс технологій, методик та технічних засобів
для оцінки екологічної безпеки автомобілів при їх експлуатації;
розробити комплекс технологій і технічних засобів для оцінки
та захисту довкілля від забруднення у виробничих зонах
автопідприємств.
2) Залізничний транспорт
Для розв'язання екологічних проблем на залізничному
транспорті необхідно розробити:
нормативні вимоги до рухомого складу щодо додержання
екологічних нормативів;
методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю
підприємства залізничного транспорту;
технології утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів
та інших відходів;
методи зменшення викидів у атмосферне повітря сипких вантажів
під час перевезення;
технології очищення забруднених вод після миття вагонів,
локомотивів.
3) Авіаційний транспорт
Шкідливий вплив авіації на довкілля має глобальний і
локальний характер. Глобальним є вплив авіації на озоновий шар
атмосфери та пов'язані з цим наслідки, основні локальні - проблеми
авіаційного шуму, забруднення викидами та скидами шкідливих
речовин атмосферного повітря, підземних вод та грунту у районі
розташування аеропортів.
Для комплексного розв'язання екологічних проблем цивільної
авіації насамперед слід розробити:
принципи та методи захисту повітря від забруднення двигунами
повітряних суден;
принципи та методи захисту від електромагнітних полів
радіочастот аеропортів;
технології захисту грунтів та води від забруднення стоками
аеропортів;
оптимізаційні схеми керування повітряним рухом на трасі, в
зоні аеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля;
методи кількісної інтегральної оцінки екологічного стану
підприємств авіаційного транспорту.
4) Річковий транспорт
Розв'язання екологічних проблем річкового транспорту
передбачає розроблення:
нормативних вимог до рухомого складу щодо додержання
екологічних нормативів;
програми розвитку матеріально-технічної бази річкового
транспорту з впровадженням комплексу прогресивних екологічно
безпечних технологій та засобів у галузях річкового транспорту
(флот, перевантажувальні комплекси, водні шляхи, гідротехнічні
споруди);
сучасної системи приладів дистанційної діагностики, систем
контактної сигналізації та контрольно-вимірювальної апаратури на
об'єктах річкового транспорту;
інформаційно-довідкової системи даних апаратно-програмного
забезпечення автоматизованого управління охороною довкілля.
5) Морський транспорт
Розв'язання екологічних проблем на морському транспорті
потребує розроблення:
методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю
підприємства морського флоту;
технології та технічних засобів для захисту від забруднення
повітря в зоні морських портів і судноремонтних підприємств;
технології та технічних засобів для захисту від забруднення
акваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів;
технології та технічних засобів для регенерації, знешкодження
та утилізації відходів основного виробництва на підприємствах
морського транспорту.
21. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО
Метою державної політики в галузі є:
1) У водопровідно-каналізаційному господарстві:
ліквідація диспропорції між потужностями систем
водопостачання та очищення стічних вод населених пунктів;
забезпечення очищення міських стічних вод відповідно до вимог
природоохоронних законів та законодавчих актів, припинення у
найкоротший термін скидання у водойми забруднених комунальних
стічних вод;
забезпечення якості води джерел водопостачання відповідно до
стандарту "Джерела централізованого господарсько-питного
водозабезпечення";
утилізація осадів стічних та природних вод.
Реалізація цих завдань передбачає:
створення сучасної структури водопостачання населення;
виконання заходів щодо доведення якості води централізованих
водопроводів до вимог діючих санітарних норм;
будівництво підприємств з пакетування і розливу якісної
питної води;
впровадження ефективних технологій та обладнання для очищення
стічних та зливових вод населених пунктів;
вжиття заходів, спрямованих на те, щоб комунальна каналізація
лише транспортувала вже очищені до необхідного рівня виробничі
стічні води промислових підприємств до водойм;
розроблення програм щодо впровадження технологій утилізації
| Стр.1 | Стр.2 | Стр.3 | Стр.4 | Стр.5 | Стр.6 | Стр.7 | Стр.8 | Стр.9 | Стр.10 |
<< Назад |
<<< Главная страница
|
