НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Наказ № 344 від 15.11.1996Про затвердження Переліку військових частин, установ, організацій і підприємств Міністерства оборони України, дислокованих у зонах радіоактивного забруднення, які утворилися внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
Стр. 5
У садівницьких та дачних поселеннях - за вищевказаними
умовами, а також за умови забезпечення їх послугами зв'язку та
медичною допомогою.
4 Промислова територія
Промислова зона
4.1 До складу промислово-виробничої зони,
функціонально-спеціалізованої частини території міста входять
об'єкти матеріального виробництва, комунального господарства,
виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування,
підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, які
обслуговують матеріальне і нематеріальне виробництво.
4.2* При виділенні території промислових зон на підставі
загального функціонального зонування міста треба враховувати
ефективність їх зв'язків із сельбищними, рекреаційними та іншими
територіями. При планувальному формуванні промислової зони
необхідно, щоб:
а) частка території з виробничими функціями становила не
менше 60-65% загальної території зони;
б) виробничі об'єкти розміщувалися досить компактно і між
ними не було великих функціонально сторонніх утворень;
в) зона була забезпечена транспортними магістралями
загальноміського значення, які зв'язували б її з іншими
функціональними зонами міста і формували основу її планувального
каркаса.
При розміщенні промислових зон (районів) слід керуватися
збалансованістю місць прикладення праці і місць проживання. При
цьому слід формувати взаємозв'язану систему обслуговування
працюючих на підприємствах і населення, прилеглих до промислової
зони житлових районів.
Для повноцінного функціонування зони необхідні також
наявність одного або декількох громадських центрів обслуговування,
які б розміщувалися переважно на стику із сельбищними територіями.
До складу громадського центру треба включати установи як провідних
функцій (управлінські, науково-проектного, інформаційного
обслуговування), так і супутніх з вибірковою номенклатурою послуг
(об'єкти культурно-побутового обслуговування, громадського
харчування, пункти охорони здоров'я та ін.).
До складу громадського центру обслуговування слід включати
також споруди фізкультурно-оздоровчого призначення з розрахунку на
1000 працюючих: відкритих площинних спортивних споруд - 0,02 га,
спортивних залів - 60 кв.м площі підлоги, басейнів - 82 кв.м
дзеркала води, приміщень реабілітаційного призначення - 15 кв.м
загальної площі.
4.3 Промислову зону слід розчленовувати залежно від розмірів
на структурні елементи, промислові райони, промислові вузли,
територіальні групи підприємств, окремі підприємства. Формування
структурних елементів повинне здійснюватись у рамках загальної
програми функціонально-територіальної та архітектурно-планувальної
організації промислової зони.
4.4 При виділенні територій промислових районів як
спеціалізованої функціонально-планувальної одиниці треба поряд з
виробничими критеріями враховувати планувальні фактори:
конфігурацію міського плану, мережу міських вулиць, рельєф,
ландшафтні обмеження тощо.
4.5 Промислові райони у місті за архітектурно-планувальними
умовами і факторами формування слід поділяти на містобудівні
категорії, для кожної з яких призначений функціонально-адекватний
склад підприємств, що розміщуються, які:
виділяють виробничі шкідливості і вимагають залізничного
транспорту, а також характеризуються особливими умовами
виробництва (пожежонебезпечні, вибухонебезпечні, радіоактивні), їх
розміщують на віддаленні від сельбищних територій відповідно до
санітарних і протипожежних норм;
не виділяють шкідливих речовин, але вимагають залізничних
під'їзних шляхів, що зумовлює необхідність і доцільність їх
розміщення у периферійній частині міста. Віддалення таких
підприємств від житлової забудови на значну відстань не є суворою
необхідністю;
не викидають виробничі шкідливості із невеликим вантажообігом
(не більше 40 автомашин за добу в одному напрямку), що не вимагає
влаштування залізничних колій. Такі підприємства вимагають
мінімальних санітарно-захисних розривів і можуть розміщуватися у
межах сельбищної території.
Мінімальні санітарно-захисні розриви для всіх виробничих
будівель і складів, які не виділяють у навколишнє середовище
шкідливих з неприємним запахом і пожежонебезпечних речовин, не
створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних
випромінювань і не вимагають під'їзних залізничних шляхів, повинні
бути не менше 50 м.
4.6 Великі промислові райони (кількість підприємств більше
40, кількість трудящих 30-40 тис.чол., площа території
300-400 га) доцільно планувально розчленовувати на промислові
вузли, вирішені на основі єдиного архітектурно-планувального
задуму з вираженими планувальними межами, спільністю
інженерно-технічної інфраструктури, допоміжних виробництв,
об'єктів соціально-побутового обслуговування. Середні параметри
промислового вузла: кількість підприємств - 10-40, кількість
трудящих - 20-30 тис.чол., величина території - 120-220 га.
4.7 Виходячи із соціальних, економічних і містобудівних
вимог, промислові вузли і райони, які розміщуються у центральній
зоні міста, слід формувати із підприємств з найбільш високою
професіональною привабливістю, на базі прогресивних видів
сучасного виробництва, екологічно чистих технологій, що
характеризуються найбільшою інтенсивністю використання
внутрішньомайданчикових (внутрішньозаводських) територій і не
вимагають під'їзних залізничних колій.
Промислові вузли і райони, які розміщуються у периферійному
поясі міста, доцільно формувати із підприємств з відносно
обмеженою галузевою різноманітністю; або вони можуть бути
вузькоспеціалізованими при досить значній кількості підприємств,
що входять до їх складу. Інтенсивність внутрішньомайданчикового
використання територій тут допускається значно нижчою, ніж у
центральній зоні, відповідно до кваліметричного зонування.
4.8 Розміри загальної площі території промислових районів і
вузлів не повинні перевищувати:
а) для металургійних заводів з повним циклом і пов'язаних з
ними коксохімічних цехів, енергетичних допоміжних об'єктів, а
також підприємств нафтохімічної і хімічної промисловості -
1000-1500 га;
б) для металургійних заводів з неповним циклом, заводів
важкого і середнього машинобудування, з урахуванням енергетичних,
допоміжних об'єктів і кущових будівельних баз - 750-1000 га;
в) для великих багатогалузевих груп, утворених підприємствами
важкого і середнього машинобудування з додатковими і
обслуговуючими об'єктами та майданчиками, що резервуються, -
300-700 га;
г) для груп невеликої кількості середніх і малих
спеціалізованих підприємств важкого і середнього машинобудування,
а також великих підприємств легкої промисловості і супутніх
об'єктів з під'їзними шляхами та енергетичною групою, які
утворюють промислові райони і вузли, - 50-150 га;
д) для підприємств легкої промисловості, середнього
машинобудування, які формують промислові вузли у районі загальних
транспортних або енергетичних об'єктів, - 100-150 га;
е) для територіальних груп середніх і невеликих підприємств
машинобудівної, легкої і харчової промисловості, при
позасельбищному розміщенні і обслуговуванні залізничним
транспортом і кущовим енергетичним господарством - 50-100 га; при
розміщенні у сельбищній зоні нешкідливих у санітарному відношенні
виробництв легкої промисловості без обслуговування залізничним
транспортом з переважно багатоповерховою забудовою - до 20 га.
Примітка. Виключається формування багатогалузевих комплексів
на території, більшій як 1-2 тис.га, без їх структурування на
промислові зони і вузли, а також групування дрібних підприємств
місцевої і кооперативної промисловості, які розміщуються на
внутрішньосельбищних ділянках загальною площею понад 1 га.
4.9 При вирішенні архітектурно-планувального завдання
формування промислово-виробничої зони необхідно:
враховувати можливу потребу і напрям територіального розвитку
у погодженні з основними композиційними осями міста;
забезпечити зв'язки з головними транспортними комунікаціями,
які утворюють планувальний каркас міста;
забезпечити композиційний взаємозв'язок виробничої зони
забудови з оточенням;
враховувати умови сприймання різних ділянок промислової
забудови у міському середовищі;
забезпечити створення санітарно-захисних зон з включенням їх
у єдину систему озеленення міста.
4.10* Розміри санітарно-захисних зон для промислових
підприємств або однотипних промислових утворень необхідно
визначати залежно від кількості газо- і пилоподібних викидів,
речовин з неприємним запахом, утворюваного шуму, вібрації,
електромагнітних випромінювань, ультразвуку, радіоактивних речовин
та інших шкідливих факторів відповідно до чинних санітарних норм
розміщення промислових підприємств і методики розрахунку
концентрації в атмосферному повітрі шкідливих речовин, які
містяться у викидах підприємств, а також з урахуванням вимог
захисту від шуму та інших вимог (розділ 10).
Розміри санітарно-захисної зони заводу із знешкодження
токсичних промислових відходів (ТПВ) потужністю до 100 тис.т
відходів за рік необхідно приймати 500 м, а 100 тис.т і більше -
1000 м.
Розміри санітарно-захисної зони ділянки схоронення ТПВ до
межі населених пунктів, відкритих водоймищ, а також до об'єктів
культурно-оздоровчого призначення приймається не менше 3000 м.
Ділянки схоронення ТПВ розміщуються на відстані не менше: 200 м
від автомобільних доріг, залізничних колій загальної мережі, 50 м
від межі лісонасаджень, які не призначені для рекреації.
Розміри санітарно-захисних зон заводів із знешкодження ТПВ і
ділянок їх схоронення можуть бути зменшені тільки при виконанні
розрахунків і обґрунтуванні у відповідності з вимогами санітарних
правил і норм.
Територію санітарно-захисних зон промислових підприємств не
слід розглядати як резерв розширення територій підприємств.
4.11 У санітарно-захисній зоні не допускається розміщувати
житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи,
установи охорони здоров'я та відпочинку, спортивні споруди, сади,
парки, садівницькі товариства й городи.
До територіально-виробничих утворень, відділених від
сельбищної території санітарно-захисною зоною завширшки понад
1000 м, не слід включати підприємства із санітарно-захисною зоною
до 100 м, особливо підприємства легкої та харчової промисловості.
4.12* Улаштування відвалів, шламонакопичувачів, хвостосховищ,
відходів і покидьків підприємств у межах промислової зони не
допускається. При обґрунтуванні неможливості їх утилізації ділянки
для них треба розміщувати за межами підприємств і II поясу зони
санітарної охорони підземних вододжерел з дотриманням санітарних
норм, а також норм і правил безпеки, затверджених або погоджених з
відповідними інстанціями. При цьому для промислових вузлів і
районів, як правило, слід передбачати централізовані (групові)
відвали.
Відвали, у яких міститься вугілля, сланець, миш'як, свинець,
ртуть та інші займисті й токсичні речовини, повинні бути розміщені
від житлових і громадських будинків і споруд на відстані не ближче
розрахункового небезпечного зсуву відвалів.
Розміщення в населених пунктах нових териконів і відвалів,
які можуть бути джерелами забруднення атмосферного повітря або
іншого шкідливого впливу на нього, забороняється.
При розгляді проектної документації щодо формування
промислових утворень треба особливу увагу звертати на впровадження
нових технологій з орієнтацією на максимальну утилізацію
промислових відходів.
Наукова і науково-виробнича зона
4.13 У значних і найзначніших містах слід визначати райони
розміщення і розвитку наукових установ, які залежать від характеру
дослідницької діяльності і специфіки виробництва. Рекомендуються:
центральні міські райони для інститутів і установ суспільних
наук, конструкторських бюро із штатною кількістю працівників, яка
не перевищує 300 чол.;
прицентральні сельбищні, сельбищно-виробничі райони, що
склалися, для розміщення установ природничих і технічних наук із
штатною кількістю 1000-2000 чол.;
периферійні, нові міські райони для розміщення груп наукових,
навчальних, науково-технічних установ природничо-наукового профілю
із штатною кількістю понад 2000 чол.;
приміські райони, в межах зони впливу міста для розвитку
наукових містечок, технополісів, агрополісів, об'єктів наукового
обслуговування, полігонів, дослідних полів та інших територіально
ємких об'єктів.
4.14 Раціональне розміщення установ наукової,
науково-технічної діяльності досягається за рахунок групового
способу функціональної і планувальної організації об'єктів,
пов'язаних єдиним дослідницьким і виробничим циклом. Створення
наукових зон, у яких розміщуються групи профільних навчальних,
наукових, проектно-конструкторських організацій, об'єктів
виробничого призначення, є прогресивною формою організації
спеціалізованих територій.
4.15 До складу спеціалізованих територій наукових,
науково-виробничих установ слід включати території установ
дослідницької діяльності, лабораторій, майстерень, корпусів
експериментального (серійного) виробництва, комунально-складських
зон, резервні території, рекреаційні, озеленені.
Вибір інженерних, санітарно-гігієнічних заходів здійснюється
з урахуванням факторів впливу на навколишнє середовище.
Організація наукових і науково-виробничих територій повинна
задовольняти вимоги інтенсивного її використання, комплексності,
планувальної компактності.
4.16 При визначенні земельних ділянок наукових установ слід
приймати показники щільності забудови не менше величин, наведених
у таблиці 4.1.
Таблиця 4.1
--------------------------------------------------------------------
| Штатна кількість працівників | Щільність забудови ділянок, |
| | кв.м, заг. площі на 1 га |
|------------------------------------------------------------------|
| Установи суспільних наук: |
|------------------------------------------------------------------|
|до 300 | 10 000-8000 |
|-------------------------------+----------------------------------|
|більше 300 | 12 000-10 000 |
|------------------------------------------------------------------|
| Установи природничих і технічних наук: |
|------------------------------------------------------------------|
|до 300 | 7000-5000 |
|-------------------------------+----------------------------------|
|від 300 до 1000 | 8000 |
|-------------------------------+----------------------------------|
|від 1000 до 2000 і більше | 10 000 |
|------------------------------------------------------------------|
| Примітка 1. Показники таблиці не поширюються на об'єкти з|
|особливим режимом роботи (ботанічні сади, обсерваторії, дослідні|
|поля, полігони, прискорювачі елементарних частинок). |
| Примітка 2. Менші показники щільності слід приймати у нових,|
|середніх і малих містах. |
--------------------------------------------------------------------
Комунально-складська зона
4.17 Комунально-складська зона - територія населеного пункту,
призначена для розміщення груп і окремих підприємств, які
забезпечують потреби населення у зберіганні товарів, комунальних і
побутових послугах, із загальними для них об'єктами
інженерно-технічного і адміністративного забезпечення.
На території комунально-складської зони треба розміщувати
підприємства і об'єкти харчової (харчосмакової, м'ясної і
молочної) промисловості, торгівлі й плодоовочевого господарства:
загальнотоварні склади, розподільні холодильники, плодоовочеві
бази, сховища картоплі, овочів і фруктів, заготівельні
підприємства напівфабрикатів та кулінарних виробів тощо;
транспортного господарства: гаражі, станції технічного
обслуговування автомашин, автозаправочні станції, трамвайні і
тролейбусні депо, автобусні і таксомоторні парки тощо; побутового
обслуговування населення: фабрики-пральні, хімічного чищення
одягу, ремонту побутової техніки, одягу, меблів; комунального
господарства: парки дорожньо-прибиральних машин, бази експлуатації
та ремонту жител, інженерних мереж тощо.
Холодильники великої місткості (понад 600 т) і молокозаводи
із застосуванням великої кількості аміаку треба розміщувати у
відокремлених складських районах приміської зони.
Не слід розміщувати комунально-складські зони на територіях
промислових вузлів, їхніх санітарно-захисних зон, до складу яких
входять підприємства 1-3 класу щодо санітарної характеристики
виробництва.
4.18 Складські комплекси, не пов'язані з безпосереднім
обслуговуванням населення, слід розміщувати за межами міст,
наближаючи їх до вузлів зовнішнього транспорту.
За межами території міст та їхніх зелених зон, у
відокремлених складських районах приміської зони з дотриманням
санітарних, протипожежних і спеціальних норм слід передбачати
розосереджене розміщення складів державних резервів, складів нафти
і нафтопродуктів першої групи, перевалочних баз нафти і
нафтопродуктів, складів зріджених газів, складів вибухових
матеріалів і базисних складів сильнодіючих отруйних речовин,
базисних складів продовольства, фуражу і промислової сировини;
лісоперевалочних баз базисних складів лісових і будівельних
матеріалів.
Примітка 1. Для обслуговування груп малих міст, селищ
міського типу і сільських поселень слід передбачати централізовані
склади, розміщуючи їх переважно у районних центрах або
пристанційних поселеннях.
Примітка 2. У районах з обмеженими територіальними ресурсами
і цінними сільськогосподарськими угіддями слід за наявності
відпрацьованих гірничих виробок і ділянок надр, придатних для
розміщення на них об'єктів, здійснювати будівництво сховищ
продовольчих і промислових товарів, цінної документації,
розподільних холодильників та інших об'єктів, які потребують
забезпечення стійкості до зовнішніх впливів і надійності
функціонування. Ці об'єкти повинні відповідати вимогам
протипожежної безпеки згідно з чинними нормативними документами.
4.19 Для попереднього визначення розмірів земельних ділянок
складів, призначених для обслуговування поселень, допускається
виходити з розрахунку 2 кв.м на одну людину у значних і
найзначніших містах з урахуванням застосування багатоповерхових
складів і 2,5 кв.м - у решті міст і населених пунктів.
| Стр.1 | Стр.2 | Стр.3 | Стр.4 | Стр.5 | Стр.6 | Стр.7 | Стр.8 | Стр.9 | Стр.10 | Стр.11 | Стр.12 | Стр.13 | Стр.14 | Стр.15 | Стр.16 | Стр.17 | Стр.18 | Стр.19 | Стр.20 | Стр.21 | Стр.22 | Стр.23 | Стр.24 | Стр.25 | Стр.26 |
<< Назад |
<<< Главная страница
|