НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Господарський кодекс України
Кодекс України № 436-IV от 16.01.2003
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
Стр. 18
3. У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від
прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання
зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести
належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до
депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену
сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної
контори вважається виконанням зобов'язання.
Стаття 198. Виконання грошових зобов'язань
1. Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у
господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або
готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
2. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин
повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові
зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у
випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити
розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до
законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній
валюті, здійснюється відповідно до закону.
3. Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників
господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та
порядку, визначених законом або договором.
Стаття 199. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
1. Виконання господарських зобов'язань забезпечується
заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських
відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За
погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або
такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання
зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському
(діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників
господарських відносин застосовуються відповідні положення
Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
2. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до
державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною
гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.
Стаття 200. Банківська гарантія забезпечення виконання
господарських зобов'язань
1. Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання
господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження
(гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою
організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог
управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у
письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона)
не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші
умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
2. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на
письмову вимогу управненої сторони.
3. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті
претензії, висунення яких допускається гарантійним листом.
Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які
вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з
гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного
листа застереження щодо висунення таких заперечень.
4. До відносин банківської гарантії в частині, не
врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення
Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Стаття 201. Загальногосподарські (публічні) гарантії
виконання зобов'язань
1. З метою нейтралізації несприятливих наслідків від
економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок
комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших
суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери
громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для
формування єдиного страхового фонду публічної застави.
Стаття 202. Загальні умови припинення господарських
зобов'язань
1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням,
проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної
вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та
зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через
неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим
Кодексом або іншими законами.
2. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його
розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
3. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань
застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України
( 435-15 ) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 203. Припинення господарського зобов'язання
виконанням або зарахуванням
1. Господарське зобов'язання, всі умови якого виконано
належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою
стороною.
2. У разі якщо зобов'язана сторона належним чином виконала
одне з двох або кількох зобов'язань, щодо яких вона мала право
вибору (альтернативне зобов'язання), господарське зобов'язання
припиняється виконанням.
3. Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням
зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не
зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування
достатньо заяви однієї сторони.
4. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням
страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту
основного чи страхового зобов'язання.
5. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою
другої сторони належить застосувати строк позовної давності і
строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 204. Припинення господарського зобов'язання
за згодою сторін чи у разі поєднання його сторін
в одній особі
1. Господарське зобов'язання може бути припинено за згодою
сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між
тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить
обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє
зобов'язання.
2. Господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання
управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання
виникає знову, якщо це поєднання припиняється.
Стаття 205. Припинення господарського зобов'язання у разі
неможливості виконання
1. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю
виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін
не відповідає, якщо інше не передбачено законом.
2. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або
частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для
сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про
це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо
зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє
зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання
зобов'язання відповідно до вимог закону.
3. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю
виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не
допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.
4. У разі неспроможності суб'єкта господарювання через
недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може
бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та
наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами
встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація
суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення
зобов'язань за його участі.
Стаття 206. Розірвання господарського зобов'язання
1. Господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами
відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
2. Державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або
скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії
контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам
зобов'язання. Наслідки розірвання державного контракту для його
сторін визначаються відповідно до закону.
Стаття 207. Недійсність господарського зобов'язання
1. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам
закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам
держави і суспільства, або укладено учасниками господарських
відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції
(спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із
сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом
недійсним повністю або в частині.
2. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову
господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з
іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси
другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема,
такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:
виключають або обмежують відповідальність виробника
продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на
зобов'язану сторону певних обов'язків;
допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку
виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;
вимагають від одержувача товару (послуги) сплати
непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від
договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
3. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом
недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в
частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що
вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за
змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє,
таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Стаття 208. Наслідки визнання господарського зобов'язання
недійсним
1. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке,
що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і
суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі
виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за
рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у
разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони
стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з
неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності
наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути
повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на
відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход
держави.
2. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав
кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане
за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі -
відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності
зобов'язання не передбачені законом.
Глава 23
ВИЗНАННЯ СУБ'ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦТВА БАНКРУТОМ
Стаття 209. Неспроможність суб'єкта підприємництва
1. У разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання
встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед
іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як
через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник)
відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу
визнається неспроможним.
2. Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та
задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через
застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається
банкрутством.
3. Суб'єктом банкрутства (далі - банкрутом) може бути лише
суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані
банкрутом казенні підприємства.
( Частина третя статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2424-IV ( 2424-15 ) від 04.02.2005 )
4. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом
передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності
Українського народу.
Стаття 210. Кредитори неплатоспроможних боржників
1. Кредиторами неплатоспроможних боржників є суб'єкти,
зазначені в частині першій статті 209 цього Кодексу, які мають
підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо
грошових зобов'язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю
або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо
неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом
органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів).
2. У разі якщо до одного боржника мають грошові вимоги
одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори
(комітет) кредиторів відповідно до вимог закону.
Стаття 211. Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів
підприємництва
1. Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник
майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень
зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його
банкрутству.
2. Власники майна державного (комунального) або приватного
підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що
виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в
межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб'єкта
можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для
погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи
зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів),
та відновлення платоспроможності цього суб'єкта (досудова
санація).
3. Подання фінансової допомоги боржнику передбачає його
обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які
подали допомогу, в порядку, встановленому законом.
4. Досудова санація державних підприємств здійснюється за
рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про
Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації
державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування
погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо
боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 212. Процедури, що застосовуються до
неплатоспроможного боржника
1. У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного
боржника застосовуються такі процедури:
розпорядження майном боржника;
мирова угода;
санація (відновлення платоспроможності) боржника;
ліквідація банкрута.
2. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з
дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
3. З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі
про банкрутство реорганізація юридичної особи - боржника власником
(уповноваженим ним органом), а також передача майна боржника в
статутний фонд допускаються лише у випадках та порядку,
передбачених законом.
Стаття 213. Майнові активи неплатоспроможного боржника
1. З метою врегулювання заборгованості неплатоспроможного
боржника у процедурах, зазначених у статті 212 цього Кодексу,
використовуються майнові активи, які належать йому на підставі
речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної
власності.
2. До складу ліквідаційної маси включаються також майнові
активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного
боржника відповідно до закону або установчих документів боржника.
Стаття 214. Державна політика з питань банкрутства
1. Державну політику щодо запобігання банкрутству,
забезпечення умов реалізації процедур відновлення
платоспроможності суб'єкта підприємництва або визнання його
банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному
фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять
відсотків, а також суб'єктів підприємництва інших форм власності у
випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з
питань банкрутства.
2. Орган державної влади з питань банкрутства сприяє
| Стр.1 | Стр.2 | Стр.3 | Стр.4 | Стр.5 | Стр.6 | Стр.7 | Стр.8 | Стр.9 | Стр.10 | Стр.11 | Стр.12 | Стр.13 | Стр.14 | Стр.15 | Стр.16 | Стр.17 | Стр.18 | Стр.19 | Стр.20 | Стр.21 | Стр.22 | Стр.23 | Стр.24 | Стр.25 | Стр.26 | Стр.27 | Стр.28 | Стр.29 | Стр.30 | Стр.31 | Стр.32 |
<< Назад |
<<< Главная страница
|
