НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Указ № 361/2006 від 10.05.2006Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
Стр. 2
встановлюватись лише законом.
5. Ефективність судового захисту
Вирішення справи в суді без невиправданого і необгрунтованого
зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. У
той самий час судовий захист, як і діяльність суду, не може
вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або
виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Розділ III. Система судів
Правильно організована система судів є однією з гарантій
справедливого і ефективного судочинства. Існуюча система судів
загальної юрисдикції потребує вдосконалення з метою реалізації
засад, визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), вимог
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
( 995_004 ) щодо забезпечення права на судовий захист та положень
нового процесуального законодавства.
Система судів загальної юрисдикції повинна будуватися на
принципах:
спеціалізації - суди мають бути організовані з урахуванням
особливостей предмета судових справ за відповідною юрисдикцією та
зумовленого цими особливостями виду судочинства;
територіальності - суди мають бути утворені так, щоб їх
юрисдикція охоплювала певну територію держави, виходячи з потреби
наближення судочинства до людини;
інстанційності - суди мають бути організовані так, щоб
забезпечити право на перегляд судового рішення у суді вищого
рівня.
1. Спеціалізація має охоплювати всю систему судів загальної
юрисдикції, а не лише окрему її частину, що дасть змогу підвищити
оперативність та якість вирішення судових справ. Спеціалізація
судів має відбуватися за галузевою ознакою та обумовленим нею
видом судочинства. Це дозволяє вирізняти у межах загальної
юрисдикції цивільну, кримінальну, адміністративну, а також
господарську юрисдикцію як особливий різновид цивільної
юрисдикції.
На початковому етапі реформи загальні суди доцільно визнати
спеціалізованими з розгляду цивільних, кримінальних, а також
адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам. Поряд
із загальними судами діють суди окремих судових юрисдикцій -
господарські та адміністративні.
На наступному етапі реформи необхідно запровадити
спеціалізацію судів із поділом на цивільні, кримінальні та
адміністративні, передбачивши в них спеціалізацію суддів (колегій
суддів, палат з розгляду окремих категорій справ), у тому числі за
суб'єктною ознакою (наприклад, у справах щодо неповнолітніх).
2. Територіальну організацію місцевих та апеляційних судів не
потрібно жорстко прив'язувати до адміністративно-територіального
поділу, а слід визначати, виходячи з об'єктивних критеріїв,
спрямовуючи на забезпечення наближеності місцевих і апеляційних
судів до людини та водночас незалежності суддів від місцевої
влади. Юрисдикцію кожного суду одного рівня доцільно поширити на
територію з приблизно однаковою чисельністю населення,
місцезнаходження суду необхідно визначати з урахуванням
транспортних зв'язків, у найменуванні місцевих та апеляційних
судів слід використовувати назву населеного пункту за їх
місцезнаходженням.
Оптимальне поєднання критеріїв доступності судів і
незалежності суддів породжує необхідність запровадження
дворівневої структури місцевих судів.
На першому, найбільш наближеному до людей рівні - район чи
місто - діють місцеві суди, які вирішують у першій інстанції
цивільні, нескладні кримінальні та адміністративні справи
відповідно до спеціалізації суддів. Організація судів не повинна
залежати від організації місцевого самоврядування. В разі
утворення кількох судів у містах із районним поділом недоцільно
прив'язувати юрисдикцію цих судів до території району, оскільки
рішення органу місцевого самоврядування про реорганізацію районів
змушуватиме змінювати кількість таких судів, навіть за відсутності
об'єктивної потреби в цьому. У місті з районним поділом можуть
бути утворені дільничні суди з визначенням територіальних меж їх
юрисдикції.
Для другого рівня організації місцевих загальних судів слід
утворити (шляхом виокремлення з існуючих загальних апеляційних
судів) окружні кримінальні суди для розгляду кримінальних справ,
які на даний час підсудні апеляційним судам як судам першої
інстанції, та інших категорій складних кримінальних справ. У цих
судах повинен функціонувати суд присяжних. Реалізація цього
підходу забезпечить більш професійне здійснення правосуддя у
кримінальних справах внаслідок поглиблення спеціалізації судів, а
також позбавить апеляційні загальні суди не властивих їм функцій
суду першої інстанції. За таких обставин відпаде потреба в
існуванні Апеляційного суду України, що, зокрема, дозволить
уникнути значних витрат на конвоювання підсудних, яких тримають
під вартою, та витрат, пов'язаних із викликом учасників
кримінального судочинства. Утворення окружних кримінальних судів
стане першим кроком до створення системи спеціалізованих
кримінальних судів.
Місцеві спеціалізовані суди доцільно утворювати в межах
області або її частини. Ці суди мають бути здатними забезпечити
оперативне, кваліфіковане та неупереджене вирішення у першій
інстанції складних справ, зокрема тих, у яких високою є
ймовірність тиску на суддів.
Апеляційні суди мають діяти або в межах території однієї
області, або в межах частини території однієї області, або в межах
території кількох областей - залежно від потреб у кожному виді
судочинства.
Кількість посад суддів у місцевих та апеляційних судах
доцільно визначати на основі розрахунку середньої кількості
судових справ, яка припадає на відповідну територію, поділеної на
норматив навантаження на одного суддю. Норматив навантаження має
залежати від кількості судових справ, правильному вирішенню яких
суддя може приділити достатню увагу.
3. Інстанційна організація судів повинна забезпечити
правосудність рішення. Особі має бути гарантовано право на
перегляд її справи судом апеляційної інстанції з огляду на
правильність установлення фактів і застосування права. Виходячи з
необхідності однакового застосування права на всій території
України, учасник судового процесу після апеляційного розгляду
справи має бути наділений правом оскаржити судові рішення першої
та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції
(відповідного вищого суду), крім випадків, установлених законом,
щодо правильності застосування права.
Систему судових інстанцій потрібно організувати, виходячи з
необхідності забезпечення учасникам судочинства рівних прав на
оскарження судових рішень. Для цього кожен суд має виконувати
функції лише однієї інстанції: місцеві суди - першої інстанції,
апеляційні суди - апеляційної інстанції, вищі суди - касаційної
інстанції, Верховний Суд України - касаційної інстанції у
виняткових випадках.
Такий підхід зумовить необхідність утворення в системі
загальних судів Вищого цивільного суду (як касаційної інстанції
для справ цивільної юрисдикції) та Вищого кримінального суду (як
касаційної інстанції для справ кримінальної юрисдикції).
У разі виявлення різного застосування норми права судами
окремих спеціалізованих юрисдикцій та в інших виняткових випадках,
визначених законом, правосудність судових рішень має забезпечувати
найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції -
Верховний Суд України.
4. У судовій системі України не повинно бути такого виду
судів, як військові суди. Судді військових судів мають особливий
статус, зокрема перебувають на військовій службі, мають військові
звання, отримують доплати за військові звання. Це суперечить
принципу єдності статусу суддів, є несумісним з вимогами щодо
незалежності та безсторонності судді і не відповідає європейським
стандартам, як їх тлумачить Європейський суд з прав людини.
До повного скасування інституту військових судів ці суди
можуть зберігатися лише як суди кримінальної юрисдикції для
розгляду справ про військові злочини у першій інстанції.
Особливості діяльності судів в умовах воєнного стану та у зв'язку
з перебуванням підрозділів Збройних Сил України за кордоном
необхідно визначити законом.
5. У сфері розвитку адміністративної юстиції першочерговим
кроком має стати завершення формування системи адміністративних
судів, вищим судовим органом яких є Вищий адміністративний суд
України. Необхідно прискорити утворення апеляційних
адміністративних судів та окружних адміністративних судів, зокрема
забезпечити їх належними приміщеннями, а також призначити та
обрати суддів до їхнього складу. З метою забезпечення незалежності
суддів від впливу місцевої влади територіальна юрисдикція цих
судів не повинна бути жорстко прив'язаною до
адміністративно-територіального устрою. Окружні адміністративні
суди необхідно утворити в межах території області або частини її
території з урахуванням чисельності населення та транспортних
зв'язків. Виходячи з особливостей предмета адміністративної
юрисдикції, законом мають бути встановлені спеціальні вимоги до
кандидатів на посаду судді адміністративного суду.
6. У майбутньому на основі загальних судів необхідно окремо
утворити кримінальні суди, а на основі загальних та господарських
судів - цивільні суди. Таким чином, систему судів загальної
юрисдикції складатимуть: цивільні, кримінальні та адміністративні
суди. Цивільні суди розв'язуватимуть усі приватноправові спори за
правилами цивільного судочинства; адміністративні суди в порядку
адміністративного судочинства - публічно-правові спори, крім справ
конституційної та кримінальної юрисдикцій; кримінальні суди -
справи про кримінальні правопорушення за правилами кримінального
судочинства. Найдоступніші для населення місцеві суди районного
(міського) рівня й надалі розглядатимуть цивільні, нескладні
адміністративні та кримінальні справи.
7. Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної
юрисдикції. Конституційну процедуру його формування змінювати
недоцільно, але на законодавчому рівні потрібно запобігти
ситуаціям, коли здійснення Конституційним Судом України своїх
повноважень залежить від одного з органів, до повноважень яких
належить формування його складу. Слід також визначити законом
процедуру конституційного судочинства.
Розділ IV. Судочинство
Правила судової процедури мають слугувати ухваленню
правосудного рішення у справі та забезпечувати рівні гарантії
учасникам процесу щодо судового захисту їхніх прав.
1. Судочинство як найдієвіший інститут забезпечення
верховенства права має грунтуватись, зокрема, на таких загальних
принципах:
законність, що вимагає від суду здійснювати судочинство,
керуючись Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами, з урахуванням
їх цілей та надаючи при цьому найсправедливіше тлумачення для
кожного випадку;
рівність учасників процесу, яка означає рівні можливості у
судовому процесі, що відповідає процесуальному статусу учасника
процесу;
диспозитивність, відповідно до якої сторони можуть вільно
розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору;
змагальність, що покладає на сторони обов'язок доводити перед
судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для
справедливого вирішення справи;
розумні строки розгляду справ, що зобов'язують суд вирішувати
справи без невиправданих зволікань або ж уникати поспішності, що
завдає шкоди справедливому судочинству;
гласність, що ставить вимогу забезпечити усім особам, які
мають інтерес у результатах вирішення справи, можливість брати
участь у судовому процесі;
відкритість (публічність), що означає вільний доступ
громадськості до судового розгляду і до рішень суду; такий доступ
може бути обмежений законом і лише з легітимною метою (з
легітимних підстав);
обов'язковість рішень суду, що зобов'язує державу забезпечити
ефективне виконання судових рішень під контролем з боку суду.
Особливості реалізації цих засад у кожному виді судочинства
повинні бути зумовлені специфікою предмета судової справи і
завданням суду в її вирішенні.
2. Основним завданням конституційного судочинства є
абстрагований від конкретних правовідносин контроль за
відповідністю Конституції України ( 254к/96-ВР ) правових актів
вищих органів держави. Разом із тим для підвищення ефективності
конституційно-правового захисту прав і свобод людини і громадянина
доцільно передбачити право кожній особі звернутися до
Конституційного Суду України з конституційною скаргою у випадках,
визначених законом. З цією метою доцільно запровадити розгляд
справ у Конституційному Суді України палатами.
Цивільне судочинство слід розглядати як послугу держави щодо
вирішення приватноправових спорів сторонам, які самостійно не
можуть їх урегулювати. У цивільному судочинстві засади
диспозитивності й змагальності реалізовуються у повному обсязі,
суд повинен вирішувати спори, про розв'язання яких просять
сторони.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у
публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних
повноважень. За своїм статусом у суспільстві учасники таких
правовідносин перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний
суд має вжити всіх передбачених законом заходів, щоб захистити
порушені органом влади права особи, в тому числі збирати докази з
власної ініціативи, виходити за межі вимог сторін тією мірою,
наскільки це необхідно для повного захисту прав особи.
Кримінальне судочинство своїм завданням має встановлення
винуватості особи у вчиненні кримінально караного діяння; захист
прав потерпілого та інтересів суспільства від злочинних посягань;
справедливе застосування заходів кримінальної відповідальності;
захист особи від необгрунтованого притягнення до кримінальної
відповідальності, порушення її прав під час провадження дізнання
та досудового слідства. У кримінальному судочинстві мають
застосовуватись безпосередньо принцип презумпції невинуватості
особи та принцип "усі сумніви щодо доведеності вини особи
тлумачаться на її користь". Кримінальний суд має позбутися
властивого йому дотепер обвинувального ухилу. Слід законодавчо
позбавити суд права направляти справи на додаткове розслідування
та надавати органам досудового слідства доручення щодо пошуку
доказів, установити обов'язок суду постановляти виправдальний
вирок, якщо обвинувачення не довело вини особи у вчиненні злочину.
З метою забезпечення рівності сторін у кримінальному процесі
необхідно реалізувати принцип змагальності на стадії дізнання та
досудового слідства, надавши стороні захисту процесуальні
можливості для проведення альтернативного розслідування. Потерпілі
повинні мати ефективні можливості обстоювати свої інтереси в разі
неналежного проведення досудового слідства.
Необхідно запровадити позитивний досвід демократичних держав
щодо реституційного правосуддя, яке полягає не у покаранні особи,
а у примиренні обвинуваченого і потерпілого за участю посередника
(медіатора) і/або у відшкодуванні потерпілому завданої
матеріальної та моральної шкоди.
Слід розширити перелік та застосування запобіжних заходів, не
пов'язаних з позбавленням волі, взяття під варту як запобіжний
захід має застосовуватись у виняткових випадках.
Судові експертизи у кримінальних справах не повинні
здійснювати експертні служби, які перебувають у структурі органів
досудового слідства.
3. Інститут народних засідателів у здійсненні судочинства
потребує процесуального оформлення. Для правильного і максимально
справедливого вирішення певних справ важливими є не тільки
юридичні знання суддів, але й життєвий досвід та моральність
народних засідателів. Доцільною є участь народних засідателів у
розгляді окремих справ в адміністративних судах першої інстанції,
що зумовлено необхідністю збалансувати у судовому рішенні інтереси
приватних осіб та суспільний інтерес.
Діяльність суду присяжних необхідно врегулювати законодавчо,
передбачивши його використання лише в окремих категоріях
кримінальних справ. Обвинувачений повинен мати право вибирати:
його справу розглядатиме суд присяжних чи колегія професійних
суддів. Функції присяжних мають бути відокремлені від функцій
професійного судді. Присяжні вирішують у своєму вердикті лише
питання юридичного факту, а професійний суддя на основі вердикту
присяжних і норм кримінального права постановляє вирок.
4. Уніфікація процедур судового розгляду є важливим напрямом
удосконалення судочинства, якщо завдання певного виду процесу не
вимагає особливих правил. Необхідно поступово наблизити, а потім і
взагалі поєднати в одному кодексі норми цивільного і
господарського процесів, оскільки між ними немає суттєвих
відмінностей, зумовлених специфікою судочинства.
5. Процедура перегляду судових рішень, незалежно від виду
судочинства, має грунтуватися на однакових засадах. Завданням
апеляційної інстанції має бути перегляд судової справи щодо
правильності з'ясування обставин і застосування норм права судом
першої інстанції. Рішення апеляційної інстанції щодо встановлених
фактів має бути остаточним. Касаційна інстанція повинна
переглядати судові рішення першої та апеляційної інстанцій лише
щодо правильності застосування норм права. Вона також має
забезпечувати однакове застосування права судами відповідної
юрисдикції. В разі неоднакового застосування права судами
касаційної інстанції та в деяких інших виняткових випадках,
визначених законом, правосудність судових рішень повинен
гарантувати найвищий судовий орган у системі судів загальної
юрисдикції - Верховний Суд України.
| Стр.1 | Стр.2 | Стр.3 | Стр.4 |
<< Назад |
<<< Главная страница
|
