НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Указ № 810/98 від 22.07.1998Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
Стр. 1
У К А З
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про заходи щодо впровадження Концепції
адміністративної реформи в Україні
{ Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента
N 1000/98 від 10.09.98
N 1048/98 від 21.09.98
N 5/99 від 09.01.99
N 1588/99 від 18.12.99
N 538/2001 ( 538/2001 ) від 21.07.2001
N 340/2006 ( 340/2006 ) від 03.05.2006 }
З метою забезпечення реформування системи державного
управління в Україні, створення умов для побудови відповідно до
Конституції України ( 254к/96-ВР ) демократичної, соціальної,
правової держави, утвердження і забезпечення прав людини і
громадянина п о с т а н о в л я ю:
1. Покласти в основу здійснення реформування системи
державного управління основні положення Концепції адміністративної
реформи в Україні, розробленої Державною комісією з проведення в
Україні адміністративної реформи.
{ Частина друга статті 1 втратила чинність на підставі Указу
Президента N 340/2006 ( 340/2006 ) від 03.05.2006 }
2. ( Частина перша статті 2 втратила чинність на підставі
Указу Президента N 538/2001( 538/2001 ) від 21.07.2001 )
( Частина друга статті 2 втратила чинність на підставі
Указу Президента N 538/2001( 538/2001 ) від 21.07.2001 )
С.Тігіпку, Є.Кушнарьову внести до 15 вересня цього року на
затвердження Президентові України план першочергових заходів щодо
проведення адміністративної реформи, виходячи з основних положень
Концепції.
3. Кабінету Міністрів України:
утворити робочу групу з проведення реформи центральних
органів виконавчої влади, підпорядкувавши її
Віце-прем'єр-міністрові України С.Тігіпку;
внести у двотижневий строк на затвердження Президентові
України проект Положення про робочу групу з проведення реформи
центральних органів виконавчої влади та забезпечити розміщення і
технічне оснащення цієї робочої групи;
вирішити питання щодо фінансування робіт з проведення
адміністративної реформи в Україні.
4. Є. Кушнарьову утворити робочу групу з проведення реформи
місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування та державної служби та подати на затвердження
Президентові України проект Положення про цю робочу групу.
( Стаття 4 в редакції Указу Президента N 1000/98 від 10.09.98 )
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 22 липня 1998 року
N 810/98
ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ
АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ
КОНЦЕПЦІЯ
АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
I. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ
Важливим чинником виходу із трансформаційної кризи
українського суспільства є створення сучасної, ефективної системи
державного управління. Необхідність формування нової системи
державного управління як інструменту подолання кризи в Україні до
останнього часу недооцінювалась.
Нова система державного управління в Україні має бути
створена шляхом проведення адміністративної реформи.
Існуюча в Україні система державного управління залишається в
цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що
дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що
сформувалися у період незалежності України. Ця система є
внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від
людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у
проведенні соціально-економічних і політичних реформ.
Тому зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, у
комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного
управління всіма сферами суспільного життя. З іншого - у розбудові
деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не
створила як суверенна держава.
Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої
системи державного управління, що забезпечить становлення України
як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави
з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та
демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та
Європі. Її метою є також формування системи державного управління,
яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним
пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним
інтересам. Ця система державного управління буде підконтрольною
народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і
ефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть
адекватними фінансово-економічному стану держави.
Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її
проведення має бути розв'язано ряд завдань:
формування ефективної організації виконавчої влади як на
центральному, так і на місцевому рівнях управління;
формування сучасної системи місцевого самоврядування;
запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади
і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення
реалізації прав і свобод громадян, надання державних та
громадських послуг;
організація на нових засадах державної служби та служби в
органах місцевого самоврядування;
створення сучасної системи підготовки та перепідготовки
управлінських кадрів;
запровадження раціонального адміністративно-територіального
устрою.
Адміністративна реформа має здійснюватись у кількох
напрямках. Перший - це створення нової правової бази, що
регламентуватиме державне управління в Україні. Другий - це
формування нових інститутів, організаційних структур та
інструментів здійснення державного управління. Третій - це кадрове
забезпечення нової системи державного управління. Четвертий - це
зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ
функціонування державного управління. П'ятий - це наукове та
інформаційне забезпечення системи державного управління,
формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її
функціонування.
Реформування організаційних структур виконавчої влади є
найбільш складною проблемою адміністративної реформи в Україні.
Після проголошення державної незалежності в Україні обсяги
управлінської діяльності зросли у деяких сферах у 20-30 разів, а
окремі з них (оборона, зовнішня політика) були утворені заново.
Тому характерний для радянських часів метод реформування апарату
управління шляхом його скорочення сьогодні не можна розглядати як
ефективний. Тут потрібен системний підхід, який дозволяє
визначати оптимальні для потреб України кількість та структуру
органів виконавчої влади.
Як відомо, у ході системних перетворень Україна зіткнулася з
проблемами організації виконавчої влади нового типу. Існуюча
структура уряду України є однією із перепон на шляху до
економічного зростання. Міністерства не змогли виробити і
реалізувати ефективну політику, щоб зменшити масштаби тіньової
економіки, запобігти погіршенню стандартів у сфері охорони
здоров'я та освіти, збільшенню нерівності у розвитку регіонів і
зубожінню значної частини населення. Державна служба є
неефективною, бо вона ще не повністю трансформована в інституцію,
що забезпечує реалізацію державної політики.
Визначені у Концепції заходи реформування грунтуються на
вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування
виконавчої влади у демократичній, соціальній, правовій державі,
серед яких ключове значення мають такі:
пріоритетність законодавчої регламентації функцій,
повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади;
незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої
влади від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених
Конституцією і законами України;
здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю
органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з
позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також
постійного підвищення ефективності державного управління;
відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб
за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права
яких були порушені;
запровадження механізму контролю за функціонуванням
виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської
і прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових
органах виконавчої влади є політичними посадами;
принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі
уряду та інших органів виконавчої влади.
Реформування державної служби в Україні покликано забезпечити
підбір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично
налаштованих кадрів апарату управління. У ході адміністративної
реформи необхідно законодавчо унормувати інститут служби в органах
місцевого самоврядування (муніципальної служби).
Виконавча влада, реалізуючи призначення демократичної,
соціальної правової держави, створює умови для реалізації прав і
свобод громадян, а також надання їм широкого кола державних, в
тому числі управлінських, послуг. Держава цілеспрямовано мінімізує
своє втручання в життєзабезпечення громадян і бере на себе лише ті
послуги, які в даний період розвитку суспільства в змозі
гарантувати і неможливо знайти на ринку послуг. Вона постійно
прагне дерегулювання, тобто передачі своїх функцій механізмам
ринкової саморегуляції і недержавним інституціям. Цей процес має
грунтуватися на тому, що:
1) надання послуг з боку виконавчої влади повинно бути
спрямовано на задоволення потреб особи і суспільства. Тому
потрібно визначити перелік відповідних послуг, які потрібні
громадянам, а також критерії оцінки якості та ефективності їх
надання;
2) соціальні процеси повинні регулюватися з боку держави лише
у разі, якщо це обумовлено інтересами всього суспільства.
Відносини між споживачами та постачальниками товарів і послуг
регулюються ринком, окрім тих випадків, коли він не може адекватно
задовольнити потреби суспільства;
3) управлінські послуги повинні бути платними тільки у
випадку, коли громадянин має вибір - чи користуватися цією
послугою, чи ні;
4) управлінські послуги повинні надаватися, насамперед, на
низових рівнях структури виконавчої влади, що забезпечить їх
наближення до споживачів. У деяких випадках надання послуг на
більш високому структурному рівні може бути обумовлено потребами
економіки чи вимогами до якості надання послуги.
Адміністративна реформа розрахована на відносно тривалий
період її реалізації і включає три етапи.
У ході підготовчого етапу реформи мають бути розроблені та
офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма
здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв'язуються
першочергові питання, пов'язані з поточним удосконаленням
елементів існуючої системи державного управління.
На другому етапі запроваджуються організаційно-правові засади
реформування ключових елементів системи державного управління.
На третьому етапі поглиблюються трансформаційні процеси,
формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти
державного управління.
На всіх етапах реформи вживаються заходи щодо її
законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного
забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово-економічних
основ державного управління.
II. СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ *
* Органи виконавчої влади в Автономній Республіці Крим входять
в єдину систему органів виконавчої влади України, мають
особливості, що визначаються спеціальним законодавством
України, і в цій Концепції окремо не розглядаються.
1. Кабінет Міністрів України - вищий орган в системі органів
виконавчої влади
Кабінет Міністрів України, як уряд, очолює систему органів
виконавчої влади, спрямовує і координує діяльність міністерств та
інших органів виконавчої влади.
Стратегічною метою реформування Кабінету Міністрів України є
забезпечення максимально повного й точного втілення в життя
конституційного статусу Кабінету Міністрів як вищого органу в
системі органів виконавчої влади України. Згідно з цим Кабінет
Міністрів повинен стати центром державного управління,
ефективність роботи якого грунтується на підтримці парламенту та
Президента України. Він є відповідальним перед Президентом
України, підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України у
межах, передбачених у статтях 85 і 87 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Концептуальною основою реформування уряду має бути
законодавче визначення таких основоположних напрямів його
діяльності, як:
вироблення стратегічного курсу виконавчої влади щодо
здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, спрямованої
на розвиток громадянського суспільства;
розроблення проектів законодавчих актів та підзаконної
нормативно-правової бази на виконання Конституції і законів
України, актів Президента України;
ефективне управління державними фінансами та державним майном
і контроль за їх використанням;
спрямування і координація діяльності органів виконавчої влади
та її орієнтація переважно на забезпечення прав і свобод громадян
та надання їм державних (управлінських) послуг. (Управлінські
послуги визначаються як послуги з боку органів виконавчої влади,
що є необхідною умовою реалізації прав і свобод громадян - зокрема
реєстрація, ліцензування, сертифікація тощо )
* * *
Підтвердженню статусу Кабінету Міністрів як вищого органу в
системі органів виконавчої влади відповідатиме законодавче
впровадження принципу, за яким в цій системі не може бути органів,
які б не були безпосередньо чи опосередковано підпорядковані
уряду. Згідно з цим в межах конституційно визначеного статусу
Кабінету Міністрів його повноваження мають поширюватися на всі
ланки системи органів виконавчої влади. Правовий статус
центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) та їх взаємовідносини
з урядом повинні регулюватися законами, що визначають повноваження
і порядок діяльності цих органів.
В межах встановленого Конституцією і законами України
правового статусу Кабінету Міністрів актами Президента України
згідно з п. 10 статті 116 Конституції України можуть визначатися
конкретні функції уряду, а відповідно до частини третьої ст. 113
Конституції України можуть також вирішуватись інші питання щодо
пріоритетів в діяльності Кабінету Міністрів України.
При практичному запровадженні зазначеного статусу Кабінету
Міністрів слід враховувати те, що згідно з Конституцією Президент
України хоч і не є главою виконавчої влади чи уряду, проте має
значні компетенційні преференції щодо виконавчої гілки державної
влади. Ключовими серед них є повноваження з питань формування та
зміни персонального складу Кабінету Міністрів України, утворення,
реорганізації та ліквідації міністерств, інших ЦОВВ, призначення
на посади та звільнення з посад керівників цих органів, а також
скасування актів уряду.
Для забезпечення більш конструктивної участі Кабінету
Міністрів у сприянні здійсненню окремих повноважень Президента
України доцільно, зокрема, надати Прем'єр-міністрові право на
подання Президентові пропозицій не тільки щодо призначення, а й
щодо звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України, а також
на подання аналогічних пропозицій щодо вирішення усіх інших,
віднесених Конституцією України до відання Президента, кадрових
питань в органах виконавчої влади. Згідно з Конституцією України
реалізація Прем'єр-міністром зазначених прав не означає покладення
на Президента України додаткових обов'язків щодо розгляду
відповідних пропозицій.
Стр.1 | Стр.2 | Стр.3 | Стр.4 | Стр.5 | Стр.6 | Стр.7 | Стр.8 | Стр.9 |
<< Назад |
<<< Главная страница
|
