НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Указ № 810/98 від 22.07.1998Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
Стр. 2
Важливою умовою реалізації конституційного статусу Кабінету
Міністрів є забезпечення гармонійних відносин уряду з
Адміністрацією Президента. Доцільно законодавчо встановити, що у
відносинах служб Кабінету Міністрів з Адміністрацією Президента,
консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і
службами, утвореними Президентом, беруть участь посадові особи
апарату Кабінету Міністрів.
Для ефективного здійснення Кабінетом Міністрів України
функцій, пов'язаних з керівництвом підвідомчими органами
виконавчої влади, йому повинні бути надані права щодо:
скасовування повністю чи в окремій частині актів центральних
і місцевих органів виконавчої влади (можливість надання цього
повноваження шляхом прийняття відповідного закону передбачено
частиною другою ст. 120 Конституції України);
погодження кандидатур для призначення їх на посади керівників
(крім міністрів) ЦОВВ перед поданням Прем'єр-міністром відповідних
матеріалів на розгляд Президенту України;
призначення на посади та звільнення з посад усіх заступників
міністрів та заступників керівників інших ЦОВВ, а також
заслуховування звітів керівників інших ЦОВВ.
Крім того, слід надати Прем'єр-міністрові право вживати
заходів дисциплінарної відповідальності (крім звільнення з посади)
до керівників центральних, а також інших органів виконавчої влади.
Посиленню ролі Кабінету Міністрів у законодавчому процесі
повинне сприяти законодавче закріплення за ним прав на:
проведення експертизи будь-яких проектів законів перед їх
розглядом Верховною Радою України незалежно від суб'єкта їх
подання;
звернення до Президента України з пропозиціями щодо
використання ним права вето стосовно прийнятих Верховною Радою
законів;
звернення до Верховної Ради щодо визнання поданих урядом
законопроектів першочерговими.
Крім того, у відносинах уряду з Верховною Радою доцільно
докладніше законодавчо врегулювати процедури реалізації
повноважень Кабінету Міністрів у процесі розгляду питань Верховною
Радою, а також характер і механізми підконтрольності і
підзвітності Кабінету Міністрів Верховній Раді.
Потрібно унормувати вимоги щодо запобігання невиправданому
втручанню парламенту у сферу виконавчої влади, зокрема у
діяльність уряду, міністерств, інших ЦОВВ.
* * *
В основу проведення організаційних змін в Кабінеті Міністрів
та його апараті має бути покладено чітке уявлення про сукупність
функцій уряду, визначених Конституцією і законами України.
Зокрема, слід розмежувати:
1) функції Кабінету Міністрів України як колегіального
органу, що виконуються шляхом проведення засідань уряду, а в
окремих випадках - шляхом опитування. В засіданнях беруть участь
лише особи, що входять до складу уряду - Прем'єр-міністр, Перший
віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Можуть
також запрошуватись інші особи. До цих функцій, зокрема, належить:
вироблення та здійснення політики уряду;
прийняття актів (постанов і розпоряджень) Кабінету Міністрів;
реалізація права законодавчої ініціативи;
обговорення найважливіших питань життя держави та суспільства,
а також діяльності самого Кабінету Міністрів;
заслуховування звітів членів Кабінету Міністрів та керівників
інших органів виконавчої влади.
2) функції Кабінету Міністрів України, що виконуються членами
уряду відповідно до вимог закону або конкретного доручення
Кабінету Міністрів. Виходячи із стратегічного завдання діяльності
Кабінету Міністрів, що полягає у виробленні та здійсненні політики
уряду, до цих функцій належать:
керівництво з боку Прем'єр-міністра роботою Кабінету
Міністрів та його апарату;
спрямування, координація та контролювання діяльності
міністерств та інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів
виконавчої влади;
ведення переговорів і підписання міжнародних договорів від
імені Кабінету Міністрів.
3) функції Кабінету Міністрів України, що забезпечуються
такими організаційними формами роботи Кабінету Міністрів, як
урядові комітети (ради). Основним призначенням цих комітетів є
сприяння Прем'єр-міністрові у здійсненні ним координації
діяльності міністерств щодо реалізації виробленої політики уряду,
попереднього усунення розбіжностей та узгодження проектів урядових
рішень міжвідомчого характеру, а також проектів законодавчих
актів. Окремі комітети (ради) можуть створюватися як тимчасові. Як
правило, урядові комітети (ради) повинні очолюватися відповідними
віце-прем'єр-міністрами. Членами цих комітетів (рад) є міністри, а
за необхідності до складу комітетів (рад) можуть входити керівники
інших ЦОВВ. Перелік урядових комітетів (рад) та їх склад
затверджує Кабінет Міністрів за поданням Прем'єр-міністра.
Заснування урядових комітетів (рад) має на меті:
а) зменшення навантаження на Прем'єр-міністра та Кабінет
Міністрів в цілому шляхом делегування попереднього розгляду питань
та проектів до урядових комітетів (рад). Кабінет Міністрів в
цілому повинен приймати рішення щодо остаточного схвалення всіх
рішень урядових комітетів (рад). Робота урядових комітетів (рад)
сприятиме більш ефективному вирішенню питань, які виносяться на
розгляд Кабінету Міністрів в цілому.
У подальшій перспективі слід розглянути можливість внесення
змін до Конституції України, що дозволить надати згаданим
комітетам (радам) право остаточного схвалення рішень з обмеженого
законами кола питань;
б) підвищення рівня колегіальності в роботі уряду шляхом
запобігання надмірному впливу окремих міністрів на вироблення та
здійснення політики уряду та надання рівних можливостей всім
міністрам спільно формувати та проводити цю політику;
в) чітке визначення місця і ролі віце-прем'єр-міністрів в
процесі формування та реалізації політики уряду.
* * *
Грунтуючись на викладеній функціональній моделі, слід
здійснити ряд заходів щодо поліпшення організації роботи уряду.
Першорядне значення має реалізація такої умови: робота апарату
Кабінету Міністрів не повинна підміняти діяльність міністрів.
Прем'єр-міністр працює з міністрами безпосередньо, а не через
апарат уряду. Це зокрема, означає, що основна робота з підготовки
проектів законів та актів Кабінету Міністрів має виконуватися
міністерствами з власної ініціативи, а також згідно з рішенням
уряду або урядових комітетів (рад).
У межах нормотворчої ініціативи міністерств, інших ЦОВВ
міжгалузеве (міжвідомче) узгодження проектів законів та актів
Кабінету Міністрів у разі потреби здійснюють урядові комітети
(ради). Проекти актів Кабінету Міністрів готуються в
міністерствах, інших ЦОВВ і надсилаються для розгляду на засіданні
Кабінету Міністрів або відповідного урядового комітету (ради),
організації їх експертизи, ознайомлення з іншими зацікавленими
органами виконавчої влади.
* * *
Зміни в організації роботи Кабінету Міністрів зумовлюють
необхідність реорганізації його апарату, завданням якого повинно
бути, зокрема, організаційне, інформаційно-аналітичне, правове,
матеріально-технічне та інше обслуговування Кабінету Міністрів,
урядових комітетів (рад).
Апарат Кабінету Міністрів пропонується назвати Секретаріатом
Кабінету Міністрів, що більшою мірою відповідає визначеним для
нього завданням та функціям.
Секретаріат Кабінету Міністрів забезпечує створення умов для
колективної роботи Кабінету Міністрів в цілому та урядових
комітетів (рад), а також міністрів як членів Кабінету Міністрів.
Секретаріат не дає доручень міністрам, і його робота не замінює
діяльності міністрів, як членів уряду.
Секретаріат Кабінету Міністрів:
а) допомагає Прем'єр-міністру та віце-прем'єр-міністрам в
організації роботи уряду;
б) інформує відповідні міністерства про документи, які
подаються до Кабінету Міністрів та урядових комітетів (рад);
в) забезпечує документування рішень Кабінету Міністрів та
урядових комітетів (рад), надсилання цих рішень до міністрів і
отримання урядом інформації про їх виконання;
г) здійснює контроль виконання рішень Кабінету Міністрів;
д) надає експертні висновки Прем'єр-міністрові та
віце-прем'єр-міністрам з питань галузевої (секторної) політики;
е) організаційно обслуговує засідання урядових комітетів
(рад);
ж) забезпечує зв'язок з Секретаріатом Верховної Ради та
Адміністрацією Президента і інформує Адміністрацію Президента про
рішення Кабінету Міністрів;
з) забезпечує правову експертизу проектів рішень Кабінету
Міністрів та інших актів законодавства.
З урахуванням того, що Секретаріат Кабінету Міністрів повинен
зберігати "інституційну пам'ять" та наступництво у роботі Кабінету
Міністрів як колегіального органу, очолювати Секретаріат повинен
державний службовець, призначений на цю посаду Кабінетом Міністрів
України. Дану посадову особу пропонується назвати Державним
секретарем (Главою Секретаріату Кабінету Міністрів, Міністром
Кабінету Міністрів). Він не може бути звільнений з посади з
мотивів формування нового складу Кабінету Міністрів чи обрання
нового Президента України. Порядок звільнення Державного секретаря
з посади має визначатися законодавством про державну службу.
Державний секретар забезпечує діяльність Кабінету Міністрів
України як колегіального органу, а також Прем'єр-міністра з
керівництва роботою уряду. Державний секретар здійснює керівництво
роботою апарату Кабінету Міністрів України безпосередньо, а також
через своїх заступників і несе відповідальність за виконання
покладених на апарат завдань і функцій, організовує його взаємодію
із Секретаріатом Верховної Ради України, Адміністрацією Президента
України у процесі поточної діяльності. Він бере участь у
реалізації заходів щодо розвитку державного управління,
вдосконалення організаційних структур виконавчої влади,
координації, спрямовування та контролювання роботи керівного
органу управління державною службою.
Державний секретар повинен мати заступників, які
призначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Державного
секретаря.
Секретаріат Кабінету Міністрів складається з підрозділів, які
згідно з їх завданнями і функціями поділяється на:
загальнофункціональні підрозділи;
підрозділи за окремими напрямками діяльності Кабінету
Міністрів України, які організаційно та інформаційно-аналітично
обслуговують урядові комітети (ради) і не повинні дублювати
функції міністерств та інших ЦОВВ;
патронатні служби Прем'єр-міністра та віце-прем'єр-міністрів.
(У графічному вигляді запропонована структурна схема Кабінету
Міністрів та його апарату наведена в додатку 1).
2. Центральні та інші підвідомчі Кабінету Міністрів
органи виконавчої влади
Реалізація визначених вище напрямів реформування Кабінету
Міністрів України має проводитися паралельно з реформуванням
системи ЦОВВ. Ці органи здійснюють свої повноваження на всій
території України як безпосередньо, так і через утворені ними
територіальні (регіональні) підрозділи (органи).
Реформа ЦОВВ тісно пов'язана, а в деяких випадках і
зумовлена іншими реформами. Так, секторні міністерства повинні
бути повноправними представниками держави в своїх секторах. Проте
вони можуть взяти на себе ці функції, лише звільнившись від
відповідальності за роботу кожної державної господарюючої одиниці
в своєму секторі.
Таким чином, реформа секторних міністерств повинна
відбуватись паралельно з реформою всього державного сектору
економіки - приватизацією, корпоратизацією залишених у власності
держави підприємств виробничого сектору, переведенням на
самоврядування державних підприємств соціальної сфери. В свою
чергу, реформа секторних міністерств дозволить звільнити існуючий
апарат Кабінету Міністрів від контролю за реалізацією державних
інтересів в галузях національної економіки, оскільки така функція
апарату ставить його над міністерствами.
Вихідними концептуальними засадами реформування ЦОВВ є
визнання необхідності:
по-перше, врахування об'єктивної тенденції мінімізації
втручання держави в особі органів виконавчої влади в
життєдіяльність суспільства, особливо в діяльність господарюючих
суб'єктів;
по-друге, переорієнтації діяльності цих органів з суто
адміністративно-розпорядчих функцій на надання державних
управлінських послуг громадянам та юридичним особам, а також
забезпечення дії принципу верховенства права;
по-третє, збереження (за умови зменшення кількості або іншої
трансформації сфери відповідальності ЦОВВ) за виконавчою владою
достатніх важелів управління соціально важливими процесами, які
потребують державного втручання.
Запропонований комплекс заходів реформування ЦОВВ спрямований
на:
а) уточнення та зміну функцій ЦОВВ, перегляд їх статусу і на
цій основі - оптимізацію кількісного складу ЦОВВ;
б) забезпечення провідної ролі міністерств серед інших
підвідомчих Кабінету Міністрів органів як головних суб'єктів
вироблення і реалізації урядової політики в тій чи іншій сфері;
в) підвищення ролі міністрів як політичних діячів (політиків)
і відокремлення статусу міністрів від статусу державних
службовців;
г) запровадження нових форм і процедур діяльності ЦОВВ та
відповідних організаційних структур.
Концептуальні засади реформування ЦОВВ базуються на визнанні
того положення, що ефективній діяльності цих органів сьогодні
значно перешкоджає:
невизначеність у розмежуванні статусу міністерств, державних
комітетів і так званих "інших центральних органів виконавчої
влади";
нечіткість у співпідпорядкованості ЦОВВ, дублювання і
суперечливість їх функцій та повноважень;
невідповідність фактичної ролі окремих ланок їх формально
продекларованому статусу як ЦОВВ;
відсутність у Кабінету Міністрів достатніх засобів впливу на
діяльність певної частини ЦОВВ;
наявність майже повної змістової відповідності статусів
міністра і керівника іншого ЦОВВ.
Виходячи з цього, вважаємо за доцільне концептуально
по-новому провести класифікацію підвідомчих Кабінету Міністрів
органів виконавчої влади, визначивши такі групи органів, правове
становище яких не однакове за суттєвими ознаками, а саме:
I група - центральні органи виконавчої влади:
а) міністерства (визначення див. на с. 17);
б) державні комітети (визначення див. на с. 18);
в) ЦОВВ із спеціальним статусом (визначення див. на с. 18).
Центральні органи виконавчої влади - це група підвідомчих
Уряду органів виконавчої влади, щодо яких ключові установчі та
кадрові питання вирішуються Президентом України відповідно до його
конституційно визначених повноважень (пункти 10 і 15 частини
першої статті 106).
Певним винятком є ЦОВВ із спеціальним статусом, до яких
віднесені органи, особливості статусу котрих встановлюються у
кожному випадку законами України. Існування таких органів або вже
передбачено Конституцією України (пункт 14 частини першої статті
106, пункт 22 частини першої статті 85), або може бути передбачено
новими законами, що визначають повноваження та порядок діяльності
цих органів. У звичайних (загальнорегулятивних) законах питання
| Стр.1 | Стр.2 | Стр.3 | Стр.4 | Стр.5 | Стр.6 | Стр.7 | Стр.8 | Стр.9 |
<< Назад |
<<< Главная страница
|
