НАЙТИ ДОКУМЕНТ
Закон № 1645-III від 06.04.2000Про захист населення від інфекційних хвороб
Текст документа по состоянию на 2 июля 2009 года
<< Назад |
<<< Главная страница
Стр. 4
або отруєння людей.
Дипломатичні представництва, консульські установи,
торговельні представництва України за кордоном у разі виникнення в
країнах їх перебування особливо небезпечних інфекційних хвороб
терміново повідомляють про це спеціально уповноважений центральний
орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я. З урахуванням
епідемічної ситуації Кабінет Міністрів України може встановити
тимчасові обмеження та особливі умови щодо транспортного
сполучення з цими країнами, в'їзду в Україну іноземців та осіб без
громадянства з цих країн, а також ввезення в Україну харчових
продуктів, продовольчої сировини, тварин, інших вантажів, товарів
і предметів, що можуть бути факторами передачі інфекції, а також
виїзд громадян України до цих країн.
Виїзд громадян України до країн, перебування в яких пов'язане
з високим ризиком захворювання на особливо небезпечні та
небезпечні інфекційні хвороби, дозволяється після проведення їм
відповідних профілактичних щеплень.
Стаття 29. Карантин
Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів
України за поданням головного державного санітарного лікаря
України.
Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну
негайно доводиться до відома населення відповідної території через
засоби масової інформації.
У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини,
що призвели до цього, визначаються межі території карантину,
затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші
заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються
тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові
обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на
період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо
небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися
режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші
необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
До відміни карантину його територію можуть залишити особи,
які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території
карантину.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на
території карантину правового режиму, своєчасним і повним
проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються
на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування.
Стаття 30. Повноваження місцевих органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування в умовах
карантину
На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам
виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається
право:
залучати підприємства, установи, організації незалежно від
форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації
епідемії чи спалаху інфекційної хвороби;
залучати для тимчасового використання транспортні засоби,
будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення
профілактичних і протиепідемічних заходів, із наступним повним
відшкодуванням у встановленому законом порядку його вартості або
витрат, пов'язаних з його використанням;
установлювати особливий режим в'їзду на територію карантину
та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі
необхідності - проводити санітарний огляд речей, багажу,
транспортних засобів та вантажів;
запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені
нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва,
виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та
якості питної води;
установлювати особливий порядок проведення профілактичних і
протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних, та інших заходів;
створювати на в'їздах і виїздах із території карантину
контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для
роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників,
матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів
спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з
питань оборони, внутрішніх справ.
Стаття 31. Спеціалізовані заклади охорони здоров'я, що
створюються на територіях карантину
(спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори)
У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої
влади, органи місцевого самоврядування створюють на території
карантину спеціалізовані заклади охорони здоров'я з особливим
протиепідемічним режимом - спеціалізовані лікарні, ізолятори,
обсерватори, використовуючи для цього приміщення закладів охорони
здоров'я, оздоровчих, навчальних закладів тощо.
Обов'язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні
підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні
хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.
Особи, які, перебуваючи на території карантину, мали
достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну
інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор.
Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до
його відміни, необхідно протягом інкубаційного періоду відповідної
хвороби перебувати в обсерваторі під медичним наглядом і пройти
необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в
обсерваторі з урахуванням результатів медичного нагляду та
обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі
території карантину.
Режим роботи спеціалізованих закладів охорони здоров'я, форми
медичних довідок, що видаються особам, які перебували в цих
закладах, встановлюються спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
На період перебування в спеціалізованих закладах охорони
здоров'я працівникам видається листок непрацездатності, який
оплачується в розмірах і порядку, встановлених законодавством для
осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.
Стаття 32. Обмежувальні протиепідемічні заходи
Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими
органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за
поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у
разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному,
навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної
хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що
загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті
види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти
поширенню інфекційних хвороб.
Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів
встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної
хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї
впливають.
Р о з д і л VI
ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ ЗАХОДИ
Стаття 33. Види і порядок проведення дезінфекційних заходів
Дезінфекційні заходи поділяються на такі види:
профілактичні дезінфекційні заходи - заходи, що проводяться у
жилих, виробничих, навчальних, санітарно-побутових та інших
приміщеннях, будівлях і спорудах, на територіях населених пунктів,
у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, в
інших можливих місцях розмноження переносників збудників
інфекційних хвороб. Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться
не рідше двох разів на рік - навесні та восени.
Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться
спеціалізованими підрозділами установ і закладів державної
санітарно-епідеміологічної служби, а також суб'єктами
підприємницької діяльності на підставі відповідних договорів з
підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм
власності та громадянами;
поточні дезінфекційні заходи - заходи, що систематично
проводяться у закладах охорони здоров'я, на об'єктах громадського
харчування та на підприємствах харчової промисловості, у
приміщеннях масового перебування людей (підприємства побутового
обслуговування населення, навчальні та культурно-освітні заклади
тощо), а також у жилих приміщеннях під час перебування в них
інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи
проводяться по декілька разів на день залежно від епідемічної
ситуації.
Поточні дезінфекційні заходи проводяться працівниками
відповідних підприємств, установ, організацій, а в жилих
приміщеннях - хворими на інфекційні хвороби, бактеріоносіями,
членами їх сімей тощо;
заключні дезінфекційні заходи - заходи, що проводяться в
осередку інфекційної хвороби після видалення з нього джерела
інфекції. Заключні дезінфекційні заходи проводяться установами та
закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.
Порядок проведення профілактичних, поточних і заключних
дезінфекційних заходів встановлюється спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я з
урахуванням особливостей збудників інфекційних хвороб, факторів
передачі інфекції тощо.
Стаття 34. Дезінфекційні засоби
Хімічні речовини, біологічні чинники та засоби медичного
призначення, що застосовуються для проведення дезінфекційних
заходів, підлягають гігієнічній регламентації та державній
реєстрації в порядку ( 908-2006-п ), встановленому законодавством.
Виробництво, зберігання, транспортування, застосування та
реалізація дезінфекційних засобів здійснюються з дотриманням вимог
відповідних нормативно-правових актів.
Застосування дезінфекційних засобів, не зареєстрованих у
встановленому порядку в Україні, а також тих, у процесі
виготовлення, транспортування чи зберігання яких було порушено
вимоги технологічних регламентів та інших нормативно-правових
актів, забороняється.
Р о з д і л VII
ОБЛІК ТА РЕЄСТРАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ.
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ
Стаття 35. Облік та реєстрація інфекційних хвороб
Облік інфекційних хвороб базується на системі обов'язкової
реєстрації кожного їх випадку незалежно від місця і обставин
виявлення та оперативного (екстреного) повідомлення про нього
відповідного закладу чи установи державної
санітарно-епідеміологічної служби.
Заклади та установи охорони здоров'я незалежно від форм
власності, суб'єкти підприємницької діяльності, що займаються
медичною практикою, ведуть реєстрацію та облік інфекційних хвороб
і подають відповідні статистичні звіти. Перелік інфекційних
хвороб, що підлягають реєстрації, порядок ведення їх обліку та
звітності встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 36. Порядок епідеміологічного обстеження
(розслідування) епідемій та спалахів інфекційних
хвороб
Усі епідемії та спалахи інфекційних хвороб підлягають
епідеміологічному обстеженню (розслідуванню) з метою встановлення
причин їх виникнення, факторів передачі інфекції, визначення меж
осередків інфекційних хвороб та масштабів поширення епідемії чи
спалаху інфекційної хвороби, вжиття заходів щодо їх локалізації та
ліквідації, а також виявлення осіб, винних у виникненні епідемії
чи спалаху інфекційної хвороби.
Порядок проведення епідеміологічного обстеження
(розслідування) епідемій та спалахів інфекційних хвороб
встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Стаття 37. Робота в осередках інфекційних хвороб
Обов'язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен
випадок (осередок) особливо небезпечних і небезпечних інфекційних
хвороб незалежно від місця виникнення. У дитячих закладах
обов'язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен випадок
будь-якої інфекційної хвороби.
Межі осередків інфекційних хвороб визначаються фахівцями
державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі
результатів їх епідеміологічного обстеження.
Роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних
інфекційних хвороб (епідеміологічне обстеження, лікувальні,
профілактичні та протиепідемічні заходи, у тому числі
дезінфекційні) належать до робіт з особливо шкідливими та
шкідливими умовами праці. Перелік посад медичних та інших
працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими
та особливо шкідливими умовами праці в осередках інфекційних
хвороб, визначається Кабінетом Міністрів України. На цих
працівників поширюються встановлені законодавством умови оплати
праці, заходи соціального захисту, пільги та компенсації.
Власники (керівники) закладів та установ охорони здоров'я
згідно із законодавством забезпечують працівників, які виконують
роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних
хвороб, спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами з
урахуванням особливостей інфекційної хвороби, факторів передачі
інфекції та виконуваної роботи.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від
форм власності зобов'язані всебічно сприяти проведенню робіт в
осередках інфекційних хвороб, оперативно надавати працівникам, які
їх виконують, достовірну інформацію щодо епідемічної ситуації, а в
необхідних випадках забезпечувати їх транспортом, засобами
зв'язку, приміщеннями для роботи та відпочинку, продуктами
харчування, спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами та
засобами для санітарної обробки тощо.
Р о з д і л VIII
ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ, СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ
МЕДИЧНИХ ТА ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ, ЗАЙНЯТИХ У СФЕРІ
ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
Стаття 38. Обов'язки посадових осіб закладів охорони здоров'я
і медичних працівників у разі виявлення хворого на
інфекційну хворобу
Посадові особи закладів охорони здоров'я незалежно від форм
власності та медичні працівники у разі виявлення хворого на
інфекційну хворобу зобов'язані вжити заходів для його тимчасової
ізоляції, надати невідкладну медичну допомогу, за необхідності
організувати проведення поточних дезінфекційних заходів, терміново
повідомити відповідну установу державної
санітарно-епідеміологічної служби та організувати госпіталізацію
хворого до відповідного закладу охорони здоров'я.
Медичні працівники зобов'язані надавати хворим на інфекційні
хвороби і бактеріоносіям та (або) їх законним представникам
інформацію про небезпеку зараження оточуючих і про вимоги
санітарно-протиепідемічних правил і норм, яких слід дотримуватися
з метою недопущення поширення захворювання. Хворі на особливо
небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби та бактеріоносії
збудників цих хвороб, крім того, повинні бути попереджені про
відповідальність за недотримання санітарно-протиепідемічних правил
і норм та зараження інших осіб, про що в медичні документи цих
хворих і бактеріоносіїв вноситься відповідний запис, який
підписують лікуючий лікар, хворий чи бактеріоносій та (або) його
законний представник.
Стаття 39. Заходи правового і соціального захисту медичних
та інших працівників, зайнятих у сфері захисту
населення від інфекційних хвороб
Захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших
працівників, що пов'язані з виконанням професійних обов'язків в
умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб
(надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з
живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб,
дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань.
Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони
здоров'я та державних наукових установ підлягають обов'язковому
державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну
хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 40. Оплата праці медичних та інших працівників,
зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних
хвороб
Умови і розміри оплати праці медичних та інших працівників,
які надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби,
працюють із живими збудниками інфекційних хвороб та в осередках
інфекційних хвороб, виконують інші роботи, пов'язані з високим
ризиком зараження збудниками інфекційних хвороб, встановлюються
відповідно до законодавства.
За період роботи по ліквідації епідемій і спалахів
| Стр.1 | Стр.2 | Стр.3 | Стр.4 | Стр.5 |
<< Назад |
<<< Главная страница
|
